15.6. Грошово-кредитна політика нбу

Як і для всіх центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримування стабільності національної валюти.

Діяльність Національного банку наочно підтверджує добре відомі у світі істини  коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально, а вартість національних грошей постійно зміцнюється як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому  через зміцнення їхнього обмінного курсу.

Період стрімкого падіння вартості національних грошей України добре відомий  це болісні роки з кінці 1991 до першої половини 1994, коли інфляція стрімко зросла з 240% у 1991 р. до 2100% у 1992 р. і перетворилась на гіперінфляцію в 1993 р.  10255% на рік. Тоді вплив Національного банку України на стан грошового ринку та його стабільність був майже непомітним  інструменти грошової політики не працювали. Ситуація визначалась значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались на підставі Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України.

Так, 1992 р. кредитна емісія становила нечувану до тих часів суму в 1 трлн крб., яка була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств тощо. 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшились ще в 30 разів і становили близько 30 трлн крб., що з них 70% через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Саме ці величезні за обсягами кредитні емісії стали головною причиною гіперінфляції 1993 р., поглиблення фінансової кризи, з якої Україна не може вийти й досі, та значного знецінювання національних грошей. Додатковим фактором зниження вартості національної валюти було те, що емісійні кредити в той час надавались за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж рівень інфляції.

І тільки після трагічного досвіду 1992—1993 рр. обсяги кредитних емісій почали зменшуватись. Це дало змогу Національному бан­кові України розпочати запровадження нормальної системи регу­лювання грошового ринку через систему відповідних інструментів і в такий спосіб стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію та вартість національних грошей.

Поступово для регулювання стану грошово-кредитного ринку Національним банком України були запроваджені чи почали використовуватись у нормальному режимі такі інструменти грошової політики:

1. Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, а також заходи для регулювання рівня процентних ставок банківської системи.

2. Обов’язкове резервування залучених коштів комерційних банків.

3. Операції з підтримування ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.

4. Запровадження в обіг нового фінансового інструменту  дер­жавних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку.

5. Операції на валютному ринку для підтримування курсу національної валюти.

Можна впевнено сказати, що тепер Національний банк України володіє всіма методами та інструментами для забезпечення регулювання грошово-кредитного ринку.

Процентна політика Національного банку України почала запроваджуватись як інструмент регулювання грошового ринку фактично з 1994 р. До того за 3 роки облікова ставка змінювалась лише тричі  в період високої інфляції та гіперінфляції вона адміністративно в номінальному виразі була підвищена з 80% в 1992 р. до 100% та 240% у 1993 р., але через значну кількість пільгових кредитів фактична облікова ставка на кредити Національного банку України становила лише 83%. Тобто навіть у період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки щодо рівня інфляції був значно нижчим. Відтак вартість національної валюти фактично планомірно знижувалась.

Активну процентну політику, яка забезпечує реальну вартість національної валюти, Національний банк почав проводити з 1994 р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався відповідно до коливань інфляції 5 разів  від 140% до 300% річних. Це дало змогу вперше вийти на позитивний реальний її рівень щодо рівня інфляції, хоч коливання і номінальної, і реальної ставки через значні стрибки інфляції були досить значними (від +20 до –50 процентних пунктів в обчисленні на місяць).

У 1995 р. такі відхилення становили тільки від +6 до –8 процентних пунктів і спостерігалися лише в квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. 1996 р. вони зменшились у середньому до 3-х процентних пунктів. А це свідчить про забезпечення Національним банком України нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та суб’єктів господарювання.

Таким чином, за поступового зниження темпів інфляції та облікової ставки Національного банку забезпечувалося відповідне зменшення рівня процентних ставок комерційних банків та здешевлення кредитів.

Політика у сфері обов’язкового резервування залучених коштів комерційних банків була спрямована на стабілізацію ліквідності комерційних банків та поступове зниження їхньої надлишкової ліквідності, яка за умов великих кредитних емісій стала постійною загрозою вибухового зростання грошової маси та дестабілізації грошово-кредитного ринку. Саме тому рівень обов’язкового резервування 1994 р. було збільшено з 10% до 15%. Проте нормою обов’язкового резервування як важливим інструментом стабілізації грошово-кредитного ринку Національний банк України користувався у повній мірі для вирішення економічних проблем.

Так, з метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, 1995 р. тимчасо­во використовувалась 100% норма резервування тимчасово вільних коштів, придбаних на цих аукціонах. Це спонукало комерційні банки якнайшвидше пускати в оборот придбані кошти для фінансування пріоритетних народногосподарських об’єктів. З кінця 1995 р. поча­лася і практика обов’язкового резервування валютних депозитів.

На початку 1997 р. загальну норму обов’язкового резервування було знижено з 15% до 11%, що свідчило про стабілізацію грошово-кредитного ринку та додаткове стимулювання кредитної активності комерційних банків.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримування їхньої поточної ліквідності до 1994 р. відбувалось здебільшого опосередковано через видачу з рішення законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли до неплатоспроможних клієнтів, що їх підтримувала держава, і в більшій частині були абсолютно безнадійними. Це ускладнювало стан із ліквідністю комерційних банків і потребувало все нових і нових емісійних кредитів.

Порочне коло надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було розірване із запровадженням кредитних аукціонів у 1994 р. та остаточної відмови в 1995 р. Національного банку від надання кредитів суб’єктам господарювання. Національ­ний банк України припинив виділяти ресурси комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову про­центну ставку.

Відтак кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребували державної кредитної підтримки.

Однією з головних змін інструментів кредитування Національ­ного банку в 1996 р., яка повинна мати довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише за умов створення й розвитку ринку державних цінних паперів.

1995 р. вперше з моменту існування незалежної України Уряд і Національний банк розпочали створення фондового ринку державних цінних паперів. Використання державних цінних паперів дає змогу залучати до фінансування дефіциту Державного бюджету неемісійні кошти, значно знижуючи інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

Державні цінні папери поступово мають зайняти одне з провідних місць у регулюванні грошово-кредитного ринку.

1996 р. проведено 283 аукціони з первинного розміщення облігацій (у 1995 р. їх було лише 28) на загальну суму 3062,9 млн грн. (у 1995 р.  30,4 трлн крб. або 304 млн грн.).

З усіх цінних паперів, що розміщуються і знаходяться в обігу, державні боргові зобов’язання на ринку України домінують і є найпривабливішим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, у тім числі нерезидентами. З використанням цього інструмента стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації використовуються як застава для своєчасного повернення коштів. Зроблено пер­ші кроки на шляху запровадження механізмів формування фон­ду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов’язкового придбання облігацій комерційними банками.

Банківський нагляд. Безумовно, індикатором економічного розвитку країни є стан банківської системи. У державі, яка переживає загальну фінансову кризу, насамперед комерційні банки потрапляють у скрутне фінансове становище. Ураховуючи кризове становище банківської системи України, в яке вона потрапила внаслідок гіперінфляції 1993 р., Національний банк України на початку 1994 р. вжив невідкладних заходів для фінансового оздоровлення комерційних банків і відновлення їхньої ліквідності та пла­тоспроможності.

Національний банк як центральний банк держави, здійснюючи нагляд за діяльністю комерційних банків, неодноразово підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків.

Станом на 1 січня 1997 р. до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ занесено 229 банків, у тім числі два державні (Ощадбанк України і Укрексімбанк) та 14 банків за участю іноземного капіталу. Протягом 1992—1996 р. з цієї книги було виключено 32 комерційні банки.

Фактично в Україні функціонують 188 банків та 2284 філії комерційних банків.

До основних чинників, що заважають розвитку банківської системи України в цілому, належать:

• незадовільний стан економіки держави, спад виробництва, неплатоспроможність значної більшості підприємств. Банківський сектор не може ефективно функціонувати за стагнації в інших сферах економіки. Негативно позначилося на стані банківської системи те, що протягом 1994—1996 років відповідно до Указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України правління Національного банку України змушене було 13 разів змінювати індивідуальні економічні нормативи для комерційних банків;

• недосконалість, а в окремих випадках цілковитий брак законодавчої бази банківської діяльності (наприклад щодо захисту вкладів населення). Нині розмір депозитів фізичних осіб, що залишились у банках, котрі ліквідовано, визнано банкрутами або котрі найближчим часом припинять свою діяльність, становить 166 млн грн.;

• затримка зі створенням системи страхування комерційних банків від можливих ризиків. Нині такий страховий фонд формально створено, але сформований він лише на 5,2%;

• брак у комерційних банках висококваліфікованих кадрів;

• занадто ризикована кредитна політика керівників банків з метою отримання найбільшого зиску;

• невеликий власний капітал, достатній розмір якого є ключовим фактором надійності й конкурентоспроможності банківської системи в ринковій економіці. Саме банки, статутні фонди котрих повністю формуються в грошовій формі, мають найбільші втрати від знецінення національної валюти. Так, у період масового створення нових комерційних банків (1992—1993 рр.) сумарний статутний капітал банківської системи України номінально зріс майже в 350 разів, тоді як у доларовому обчисленні (за ринковим курсом) за ці два роки він фактично зменшився: з 42 млн дол. на початку 1992 р. до 36,5 млн дол.  наприкінці 1993 р. Лише наприкінці 1994 р. цей показник досяг рівня початку 1993 р., а за останні два роки статутні фонди комерційних банків у доларовому обчисленні зросли в 5,5 раза. Як свідчать наведені дані, на період найбільшої інфляції припадає значна втрата банківського капіталу й поступове його відновлення та значний приріст у міру стабілізації національної валюти. Так само проходили процеси зростання кризи платоспроможності банківської системи з поступовим відновленням і зміцненням її загальної ліквідності;

• несвоєчасність повернення позик у зв’язку з погіршанням платоспроможності позичальників, а відтак збільшення розмірів пролонгованої та простроченої кредитної заборгованості, різке зростання безнадійної кредитної заборгованості. Крім того, за період 1995—1996 р. Національним банком України відповідно до розпорядження Президента України було надано на цільових аукціонах кредитів на суму 66 млн грн. і всі вони були пролонговані. Із загальної суми кредитів, проданих Національним банком України на цільових кредитних аукціонах у 1995 р. комерційним банкам для наступного кредитування ними санаційних програм відповідно до Указу Президента України від 09.03.95р. № 194\95, у розмірі 110 млн. грн строком на один рік майже половину не було погашено у встановлені строки і пролонговано ще на один рік. Така сама ситуація з поверненням кредитів, проданих комерційним банкам для забезпечення розрахунків за енергоносії та для кредитування підприємств Держвуглепрому. Без ужиття кардинальних заходів для забез­печення повернення кредитів посилюється загроза втрати ліквід­ності банківською системою України в цілому;

• значне погіршання ліквідності в банківській системі України, що ставить під загрозу забезпечення гарантій клієнтам комерційних банків щодо здійснення своєчасних розрахунків з їхнього доручення та виконання інших зобов’язань;

• брак законодавчої бази, нерозуміння незалежними аудиторськими організаціями потреби в ефективній спільній роботі з нагляду за діяльністю комерційних банків. Національний банк Украї­ни постійно звертає увагу на цю проблему і неодноразово входив із відповідними пропозиціями до владних структур.

З метою підтримки стабілізації й поступового нарощування темпів виробництва за одночасного стримування інфляційних проце­сів, запровадження ринкових механізмів на грошово-кредитному ринку, реструктуризації банківської системи та вдосконалення еко­номічних взаємовідносин між Національним банком України та комерційними банками, розроблено проект «Концепції реформу­вання та розвитку банківської системи України». Вона передбачає вдосконалення структури і функцій Національного банку України, упорядкування діяльності комерційних банків, створення небанків­ських фінансових установ тощо.

Формування інформаційної системи. Виконання Національним банком регулювальних та наглядових функцій потребує відповід­ного інформаційного забезпечення.

Протягом 19931996 р. Національним банком України створено інформаційну систему, яка базується на чотирьох макроекономічних базах даних  статистиці реального сектора економіки, державних фінансів, платіжного балансу, грошово-кредитній і банківській статистиці. Опрацювання двох останніх систем законодавчо покладається на Національний банк.

Реалізація Національним банком України заходів, передбачених Державною програмою переходу України на міжнародну систему обліку і статистики та концепцією побудови банківської статистики і статистики банківського балансу, забезпечила створення системи звітності, дані якої вже сьогодні за багатьма параметрами відповідають міжнародним стандартам, що дало змогу (починаючи з липня 1996 р.) розпочати публікацію монетарних показників та показників платіжного балансу України у збірнику МВФ «Міжнародна фінансова статистика».

«Міжнародна фінансова статистика»  International Financial Statistics (IFS) є щомісячним періодичним виданням Міжнародного валютного фонду (видається англійською мовою), в якому оприлюднюються статистичні дані стосовно більшості країн — членів МВФ. Крім міжнародних організацій та донорів, це видання широко вико­ристовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.

З метою проведення належної курсової політики та забезпечення стабілізаційного впливу на функціонування зовнішнього сектора економіки Національний банк складає та аналізує платіжний баланс країни. Розроблено спеціалізовану систему банківської звітності для його складання, а також методику аналізу, яка фактично акумулює всю наявну інформацію щодо зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі руху капіталів стосовно кожної країни та валюти в розрізі операцій платіжного балансу.