6. Дохідність активів

ДА = Д/А,

де Д  сума доходу банку;

А  активи банку.

Показник свідчить про рівень дохідності активів банку.

Аналогічний показник:

ДА = Д/А_д,

де А_д  дохідні активи, які складаються із суми:

• короткострокових та довгострокових кредитів;

• кредитів, виданих в інвалюті;

• кредитів, наданих іншим банкам;

• кредитів, наданих філіям банку;

• коштів, укладених у спільну господарську діяльність, цінні папери, паї та акції.

7. Загальна рентабельність

Rent = П_рч/В,

де П_рч  чистий прибуток банку,

В  витрати банку.

Показник демонструє, скільки прибутку (збитків) припадає на одиницю витрат банку.

8. Показник банківського ризику (індекс Кука)

ІК = К / ВБ ,

де К  власний капітал банку,

ВБ  валюта балансу банку.

Показник свідчить про ступінь захищеності операцій банку власним капіталом. Він аналогічний показникам платоспроможності та достатності капіталу.

Показники ROE, ROA, індекс Кука, рекомендовані для банківських установ Базельським комітетом Всесвітнього банку, є загальновизнаними у світовій банківській практиці і почали використовуватися останнім часом в Україні для визначення рейтингу комер­ційних банків.

Тема 15. Центральний банк, його роль в економіці

15.1. Організація діяльності центральних банків

Центральний банк  це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грошово-кредитною системою країни.

Об’єктивна необхідність у створенні центральних банків як окремих інститутів кредитної системи виникла ще в ті далекі часи розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками фактично зруйнувала підвалини грошового обігу та дезорганізувала всю систему господарських зв’язків. Це пояснювалося зрозумілою недовірою різних суб’єктів ринку до багатьох грошових знаків в обігу, випущених не лише «чужими», а й «своїми» банками. Окремі з них часто-густо зловживали своїм емісійним правом, що спричиняло крах фінансових ринків. До того ж банкноти, емітовані банком, який збанкрутував, ставали недійсними, через що їх власники зазнавали значних збитків. У зв’язку з цим банкнотна емісія поступово зосередилася в небагатьох найнадійніших банках, чиї грошові знаки користувались загальною довірою та без перешкод могли виконувати функції засобів обігу і платежу на всій території країни. Законодавче закріплення емісійного права за якимось одним комерційним банком завершувало процес формування одного центрального банку. Було й так, що держава відразу приймала відповідні нормативно-правові акти щодо створення нового банку з монопольним правом емісії банкнот.

Отже, процес організації центральних банків відбувався двома способами. Перший  еволюційний  є характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований 1694 р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. У винагороду за кредитування уряду йому було надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844 р. акта Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а за злиття чи поглинання вже існувавших комерційних банків 2/3 їхнього емісійного права передавалося Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. 1921 р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на території Англії та Уельсу, що, по суті, завершило тривалий процес формування центрального банку країни.

Другий напрям передбачав утворення центрального банку відразу як емісійного центру. Цей напрям був вибраний у США, де 1913 р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно з яким у країні було створено Федеральну резервну систему з 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль центрального банку. Відповідно до закону банкнотну емісію було зосереджено тільки у 12 федеральних резервних банках.

Наприкінці XIX та на початку XX ст. центральні банки було створено в переважній більшості країн світу. Отримавши монополію на випуск банкнот, вони поступово почали керувати всіма грошово-кредитними процесами в економіці та реалізувати державну політику в цій сфері, об’єднуючи навколо себе банки й інші інститути кредитної системи. Остаточно утвердився і термін «центральний банк» (хоча в багатьох країнах його називають національним, народним, державним та ін.).

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений у руках держави. Центральний банк може бути організований як у момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький фе­деральний банк — у 1957 р.), так і націоналізацією уже існуючих центральних банків, які до того функціонували на акціонерних засадах (Банк Англії — у 1946 р., Банк Франції — у 1945 р.). За акціо­нерної форми організації центрального банку його капітал або взагалі не належить державі (наприклад, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайових внесків комер­ційних банків  членів ФРС), або належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії  50 %, в Японії  55, у Швейцарії  57 %).

Незалежно від форми власності центральні банки в багатьох країнах є юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюють внутрішні органи управління (директори, адміністративні ради), тоді як вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку здебільшого визначається органами політичного типу (рада керуючих у США, Національна кредитна рада у Франції). Від системи призначення цих органів залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади, що в кінцевому підсумку визначає ефективність функціонування центрального банку як основного органу державного регулювання економіки. У США, наприклад, Федеральну резервну систему очолює рада керуючих із 7 членів, яких призначає президент за згодою сенату строком на 14 років на ротаційній основі. Це забезпечує потрібну стабільність роботи ради, а також її незалежність у прийнятті рішень.