12.4. Лізинг-кредит

Перехід України до ринкової економіки й активне включення у світові господарські зв’язки потребують відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій усіх форм власності. Нині гарантований успіх — це не тільки конкурентоспроможний товар, а й вдало вибраний спосіб його реалізації. Саме тому у світовій практиці поширилися нетрадиційні форми комерційних фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні ком­панії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо. Однією з таких форм є лізинг. Особливо широкого визнання він набув у зарубіжних країнах за останні 15 — 20 років.

Причинами бурхливого розвитку лізингових операцій у світовій комерційній практиці були:

1. Швидке моральне старіння техніки. Відтак стають вигідними лізингові операції, які залишають за орендарем право дострокового припинення договору.

2. Зростання конкуренції. Тим, хто починає свою справу, “пробитися” на ринок дуже складно. Отже, треба шукати таких способів маркетингу, які дали б можливість клієнтам на практиці ознайомитись зі зразками продукції, що виготовляється. Пропонуючи її в лізинг на певний термін, виробник нерідко бере на себе проблеми щодо встановлення й обслуговування обладнання, навчання персоналу свого клієнта.

3. Збільшення кількості капіталомістких проектів, у тім числі будівництва нових промислових підприємств, постачання літаків, суден транспортним компаніям.

4. Економія грошових коштів фірм-споживачів, особливо спеціалізованих і невеликих за розмірами: дешевше орендувати обладнання, ніж придбати його за повну вартість.

5. Лізинговий ринок є ідеальним засобом для збільшення прибутку обох партнерів з допомогою офіційно наданих податкових пільг. Якщо, наприклад, компанія-виробник не може скористатися податковими пільгами на інвестиції, то вона отримає їх, коли передасть свою продукцію у лізинг іншій компанії, котра має формальне право на такі пільги, але через скрутний фінансовий стан не може самостійно освоїти виробничі інвестиції. Унаслідок такої угоди обидві ком­панії користуватимуться податковими пільгами, отримуючи обопіль­ний зиск. Інакше кажучи, переваг лізингу слід шукати в особливостях податкового й амортизаційного законодавства кожної держави.

Здебільшого лізингові операції розглядають як різновид довгострокової оренди. Однак, якщо оренда завжди передбачає в кінцевому підсумку повернення орендованого майна його юридичному власнику або збереження за ним права власності на таке майно, то за деяких форм лізингу після закінчення договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У такому разі лізингова угода нагадує продаж на виплат з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг — це зручна форма фінансування споживача.

З урахуванням сказаного можна визначити лізинг, з одного боку, як своєрідну форму фінансування капітальних вкладень, а з іншого — як форму реалізації, канал збуту продукції.

Сам термін походить від англійського дієслова “to lease”, що означає “орендувати”, або “брати в оренду”.

У загальному вигляді лізинг і передбачає передачу обладнання, машин і механізмів, приладів та інших пристроїв від виробника в оренду споживачу через посередника, який виконує роль орендодавця.

Суть лізингу досить вдало розкрив іще Арістотель, коли сказав: “Найчастіше багатство полягає у рентабельному використанні влас­ності, а не у володінні нею як такою”¹. Звичайно, Арістотеля не можна розглядати як “винахідника” лізингу, але ніхто ліпше за нього не зміг виразити філософського змісту, покладеного в основу цієї техніки фінансування.

Важко дати якесь вичерпне визначення лізингу, що охоплювало б усі форми прояву цього нового кредитного інструменту. Але варто навести думку Європейської федерації національних асоціацій з лізингу обладнання (Євролізинг): “Лізинг — це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях. Ці товари, обладнання, нерухомість купує орендодавець, і він же зберігає за собою право власності на них”. З цього випливає, між іншим, що застосування лізингу пов’язане з “розщепленням” функції власності, тобто з відокремленням володіння майном від його використання.

Водночас лізинг тісно пов’язаний із системою кредитних відносин, оскільки в ньому наявні всі ознаки, властиві кредиту, — надання цінностей у тимчасове користування, платність. Тому є підстави вважати лізинг сучасною конкурентною формою кредитних відносин.

Класифікація лізингових операцій. Від часу становлення лізингу склалися певні його різновиди. Тому законодавство різних країн часто дає не тільки загальне поняття лізингу, а й визначає окремі його види.

Лізингові операції можна поділити на два види:

1) оперативний лізинг (із неповною окупністю);

2) фінансовий лізинг (із повною окупністю).

До оперативного лізингу належать усі угоди, що в них витрати орен­додавця, пов’язані з придбанням зданого в оренду майна, не окуповуються повністю протягом так званого початкового терміну оренди.

При цьому важливо, що:

1) орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від одного орендаря;

2) строки оренди не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;

3) ризик псування або втрати майна несе здебільшого сам орендодавець;

4) після закінчення встановленого терміну майно, як правило, повертається орендодавцю, котрий згодом продає або здає його в оренду іншому клієнту.

Оперативний лізинг, у свою чергу, охоплює так звані рейтинг і хайринг.

Рейтинг — короткострокова оренда (від одного дня до одного року) без права наступного придбання орендарем майна.

Хайринг — середньострокова оренда, яка передбачає здачу в найм товарів, обладнання і машин на термін від одного до трьох років.

Операції з рейтингу і хайрингу передбачають багаторазове передавання машин і обладнання від одного орендаря до іншого. Об’єк­том цих операцій є стандартне обладнання, яке відповідає вимогам різноманітних орендарів.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом точно встановленого періоду сум, достатніх для повної амортизації капітальних вкладень лізингодавця і здатних забезпечити йому певний прибуток. Договір фінансового лізингу укладають на тривалий період. Фактично фі­нансовий лізинг є формою кредитування покупки і має такі різновиди:

• лізинг з обслуговуванням;

• ліверидж-лізинг;

• лізинг у “пакеті”.

Лізинг із обслуговуванням поєднує фінансовий лізинг із договором підряду і передбачає надання певних додаткових послуг, які пов’язані з утримуванням і технічним обслуговуванням зданого у найм майна.

Ліверидж-лізинг — особливий вид фінансового лізингу. За цією угодою велика частка (за вартістю) зданого в оренду обладнання береться в найм у третьої сторони (інвестора) і в першій половині терміну оренди здійснюються амортизаційні відрахування за орендоване обладнання.

Лізинг у “пакеті” — лізингова система фінансування магазину, заводу, лікарні та подібних установ. Як правило, будівля, інвентар продаються у кредит, обладнання — за договором лізингу.

Інші різновиди лізингових операцій пов’язані як з оперативним, так і з фінансовим лізингом.

Так, з огляду на характер об’єкта лізингу й зобов’язання орендодавця, розрізняють такі основні види лізингової діяльності:

• лізинг нового обладнання;

• лізинг обладнання, яке вже було в ужитку;

• “чистий” лізинг, коли орендодавець не надає орендареві додаткових послуг;

• лізинг із обмеженим набором послуг, обумовлених договором;

• “повний” або “великий” лізинг з повним комплексом сервісних послуг, необхідних для нормального функціонування обладнання протягом дії договору.

Залежно від джерел придбання об’єкта лізингової угоди лізинг може бути прямим і поворотним.

Прямий лізинг — оренда, яка передбачає придбання лізингодавцем майна в інтересах орендаря в підприємства-постача­льника.

Поворотний лізинг полягає у передачі підприємством частини власного майна лізинговій компанії з одночасним підписанням контракту про його оренду.

Залежно від місця перебування сторін лізинг буває внутрішнім і міжнародним. За внутрішнього лізингу контракт оформляється між юридичними особами однієї країни, а за міжнародного — лізингова компанія і орендар перебувають у різних країнах.

У свою чергу, міжнародний лізинг поділяється на експортний, транзитний та імпортний.

Експортний лізинг — угода, за якої постачальник і лізингова компанія перебувають в одній країні, а орендарем є зарубіжна компанія. Така угода називається експортним лізингом, оскільки стосовно свого постачальника лізингова фірма виконує функцію стимулювання експортного збуту.

Транзитний лізинг — угода, всі учасники якої перебувають у різних країнах. Це найбільш складна операція для лізингових компаній. Вона потребує знань правових, податкових та інших особливостей обох іноземних ринків.

Імпортний лізинг — операція, за якої лізингова фірма й орендар належать до однієї країни, а постачальником є закордонна компанія. Така угода називається імпортним лізингом, оскільки щодо орендаря лізингова компанія виконує функцію стимулювання імпорту.

За методом фінансування розрізняють терміновий лізинг, коли здійснюється одноразова оренда, і поновлювальний (револьверний), коли договір лізингу періодично продовжують після закінчення чергового терміну контракту.

Крім уже названих, трапляється ще й такий термін, як пільговий лізинг. Однак це, на наш погляд, не особлива форма лізингових послуг, а лише посилання на застосування в окремих країнах пільгових умов для лізингу. Як правило, у такий спосіб стимулюють розвиток окремих галузей промисловості.

У практиці лізингових фірм застосовуються операції з додатковими послугами (лізинг — повне обслуговування) за оренди складного обладнання. Цей вид лізингу характеризується наданням додаткових послуг у додаток до суто фінансових аспектів традиційного лізингу (постачання певних видів сировини, відрядження спеціалістів для безпосередньої участі в управлінні виробничим процесом та інші необхідні послуги).

Якщо орендодавець і орендар укладають загальну угоду, яка перед­бачає право орендаря доповнювати список обладнання без підписання нових контрактів, така угода називається генеральним лізингом.

Суб’єкти лізингу та їхня вигода. Лізингові операції — це суто ринкові відносини між трьома сторонами:

1) підприємством, яке виготовляє обладнання;

2) орендодавцем (лізинговою компанією);

3) орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні цінності на певний час.

Механізм угоди полягає в тім, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним фінансовий бік справи, укладає попередню угоду. Орендар і виробник удвох звертаються до лізингової компанії з проханням підписати тристоронній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке.

Лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його в користування споживачеві в межах середньо- чи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. Виходячи з цього орендар:

• має право користуватися гарантією, виданою виробником машин і обладнання;

• повинен застрахувати за свій рахунок, але на користь орендодавця отримані в оренду засоби від утрати або псування;

• зобов’язаний забезпечити належне зберігання орендованих засобів протягом усього періоду оренди;

• не має права робити будь-які зміни у конструкції орендованих засобів без письмової згоди орендодавця, після отримання якої зміни здійснюються за рахунок орендаря, а орендовані засоби (в частині конструктивних змін) після закінчення терміну дії лізингової угоди стають власністю орендодавця;

• зобов’язаний не переміщувати отримані в оренду технічні засоби без згоди орендодавця; сплачувати всі податки і нести інші витрати, пов’язані з використанням цих засобів;

• не може без письмового дозволу орендодавця знайомити третіх осіб із конструкцією і технічними характеристиками орендованих засобів чи передавати цим особам права, набуті за договором оренди.

У свою чергу, орендодавець зобов’язується поставити орендареві цілком придатні для експлуатації технічні засоби. Місце поставки технічних засобів визначає, як правило, орендар, який зобов’язаний відшкодувати орендодавцеві всі витрати, пов’язані з транспортуванням, монтажем, запуском в експлуатацію і виконанням інших зобов’язань, що виникають у зв’язку з постачанням і наступним переміщенням цих засобів.

Така форма взаємовідносин передбачає також обумовлення пріоритетного права орендаря на придбання орендованих ним технічних засобів, тоді як за класичної оренди після закінчення терміну оренди ці засоби мають бути передані орендодавцеві. Це (застережене в договорі) право змушує орендаря зі свого боку раціонально й ефективно експлуатувати надані йому технічні засоби.

Однак слід зазначити, що права та обов’язки сторін, які випливають з умов контракту на оренду, не є чимось суворо зафіксованим і можуть змінюватися залежно від законодавства тієї чи іншої країни й певних особливостей конкретного ринку. Навіть в одній країні умови контрактів різних лізингових фірм на оренду аналогічного обладнання можуть різнитися, оскільки кожний контракт є індивідуальним і його опрацьовано з урахуванням конкретних обставин і вимог заінтересованих сторін.

Розвиток лізингових відносин показав переваги фінансування основних засобів виробництва у формі лізингу перед традиційним фінансуванням за рахунок довгострокового банківського кредиту. Перевагами лізингових операцій користуються всі учасники лізингу.

Виробникові технічних засобів лізинг відкриває перспективи:

1) скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів, оскільки все це робить лізингова компанія, а виробник може зосередити свої зусилля, у тім числі фінансові, на розв’язанні виробничих завдань, зниженні собівартості продукції тощо;

2) знаходження постійного оптового споживача в особі лізингової компанії, готового заплатити повну вартість замовлення одразу;

3) залучення тих споживачів, які за браком власних коштів або через неможливість отримати належний кредит виявилися б поза межами економічних інтересів виробника, тобто позбавили б його потенційного прибутку;

4) можливості “перекладання” на лізингову компанію незадоволення споживача недостатньою ефективністю чи міцністю обладнання.

Орендодавцеві (лізинговій компанії) лізинг дає можливість:

1. розширити номенклатуру товарів, яку він пропонує на внутрішньому й зовнішньому ринках;

2. забезпечити продаж продукції і надання послуг, реалізація яких на інших умовах не вигідна або зовсім неможлива;

3. збільшити економічну ефективність машин, інших товарів тривалого користування, здаючи їх в оренду;

4. розвивати і зміцнювати ділові стосунки з кінцевими споживачами, уникаючи посередницьких фірм.

Орендареві лізинг забезпечує такі вигоди:

1) стопроцентне кредитування, яке не потребує негайних платежів погашення (контракт підписують на повну вартість майна, а орендні платежі, як правило, починаються тільки після поставки майна орендодавцем або й пізніше);

2) лізинговий контракт укласти набагато простіше, ніж отримати банківську позику, особливо дрібним і середнім підприємствам;

3) можливість через оренду сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби;

4) ризик морального зносу обладнання повністю несе орендодавець. Орендар має можливість постійно оновлювати свій парк обладнання, укладаючи з лізинговою компанією нові контракти на більш прогресивне обладнання;

5) укладаючи контракт із лізинговою компанією, орендар може точно розрахувати порядок надходження своїх доходів, а відтак розробити найзручнішу для нього схему оплати;

6) можливість використати навіть найсучасніше й найдорожче обладнання без попереднього нагромадження капіталу для придбання такого обладнання;

7) можливість використати набагато більше виробничих потужностей, ніж за придбання технічних засобів. Тимчасово вивільнені завдяки лізингу кошти орендар може витратити на інші виробничі потреби;

8) можливість економії за статтею “Амортизація”;

9) коли орендарем є акціонерне товариство, то зростає його ліквідність, що сприяє підвищенню курсу його акцій на біржі;

10) можливість отримання податкових пільг, що залежить від виду лізингу.

Лізинг передбачає також і різноманітні специфічні переваги. Так, наприклад, фінансування процесу формування основних засобів виробництва через лізинг не обмежує можливості підприємства щодо додаткових закупівель матеріалів і сировини, необхідних для розширення виробництва.

Лізинг у комерційних банках. Сучасне, а тим більше майбутнє, лізингового бізнесу в країні неможливо уявити без активної участі в ньому банків. Зарубіжна практика свідчить про різноманітні форми такої участі. Найбільш поширеним є кредитування комерційними банками спеціалізованих лізингових компаній, які, укладаючи договір, зобов’язуються брати позики лише в цьому банку, а той, у свою чергу, бере на себе зобов’язання покривати всі кредитні потреби компанії. Кредитування лізингових фірм — це звичайна позичкова операція для банків. Завдяки їй вони отримують можливість впливати на напрями лізингу і через нього зміцнювати зв’язки з клієнтами. На нашу думку, порядок взаємовідносин між банками й лізинговими компаніями, що вже давно склався у світі, може бути використаний і нашими комерційними банками.

Іще більше перспектив у банків, які самі надають лізингові послуги, не вдаючися до посередництва лізингових фірм. Між клієнтом і банком у такому разі виникають своєрідні, відмінні від традиційних кредитних зв’язків, взаємовідносини, зумовлені подвійною роллю банку. З одного боку, придбавши машини, обладнання і транспортні засоби, він стає покупцем, а з іншого, — здавши їх в оренду за лізинговою угодою, він стає лізингодавцем.

Порівняно зі звичайними позичковими операціями функції бан­ку за здійснення ним лізингових операцій стають набагато складнішими та ширшими. Він зобов’язаний підписати договір купівлі-продажу з підприємством-постачальником на узгоджених з лізингоодержувачем і постачальником комерційних і технічних умовах і направити йому наряд на постачання майна. Ставши власником майна й отримавши повідомлення постачальника про готовність об’єкта до постачання, банк має перевірити його комплектність. Якщо виявлено недоліки, постачальнику доручається усунути їх у встановлений термін. Після підписання протоколу приймання об’єк­та лізингу в експлуатацію банк-лізингодавець звільняється від будь-якої відповідальності перед лізингоодержувачем за якість і придатність об’єкта.

За надання обладнання у довгострокове й середньострокове користування орендодавець (банк) стягує орендну плату протягом усього терміну дії лізингової угоди.

Орендна плата складається з амортизаційних виплат щодо пред­мета лізингу, тобто зданого в найм обладнання та інших засобів виробництва, і лізингової ставки. Ставка, крім накладних витрат за лізинговими операціями і певної частки прибутку, може включати проценти за банківський кредит, наданий орендодавцеві. Загальна сума орендних платежів має відшкодувати комерційному банку, який виконує лізингові операції, вартість придбаного майна, покрити витрати на його вдосконалення й забезпечити отримання прибутку. Форми орендної плати та її розмір залежать від виду й вартості зданого в найм майна, терміну його використання, умов платежу, кредитоспроможності орендаря, умов експлуатації майна, стану ринку зданих у найм засобів виробництва, фінансових можливостей орендодавця, місця перебування орендаря, періодичності платежів та інших чинників.

Максимальний рівень ризику, як правило, визначається періодом амортизації обладнання та іншого майна, яке здане в найм, тобто відповідає терміну його економічного життя. Якщо об’єкт лізингу здається в оренду на термін, коротший за термін служби об’єкта, то після закінчення договору про оренду орендар може або повернути основні фонди орендодавцю, або пролонгувати договір на новий період, або викупити основні фонди за залишковою вартістю, набуваючи право власності на ці фонди.

Аналіз особливостей лізингових операцій дає змогу стверджувати, що вони більшою мірою ніж пряме кредитування витрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку. Особливість чинного донедавна у нашій країні порядку довгострокового кредитування полягала в тім, що воно здійснювалося практично без будь-якої застави і без оформлення гарантій на видані кредити. Це було можливим завдяки єдиній централізованій системі розподілу довгострокових кредитних ресурсів відповідно до встановлених у центрі пріоритетів. Відповідальність банків, так само як і відповідальність безпосередніх боржників — державних підприєм­ств і об’єднань, за використання отриманих кредитів була обмеженою. “Гарантом” кредитування була держава, що, на жаль, реально втілювалося лише в наданні нескінченного відстрочування терміну погашення кредитів або їх списання з рішення уряду.

Комерційні банки повністю відповідають перед своїми акціонерами і вкладниками за збереження й ефективне використання всіх ресурсів, що перебувають в їхньому розпорядженні. Надаючи кредит, вони завжди мусять не тільки розрахувати прибуток від кредитної угоди, а й ретельно проаналізувати ризик можливого неповернення позики, намагаючись звести його до мінімуму. Одним із мож­ливих варіантів зниження кредитного ризику є забезпечення кредиту заставлянням товарно-матеріальних цінностей. Однак види застави, які застосовуються в Україні, мають значною мірою умовний характер, а застава нерухомого майна ще не набула великого поширення.

Лізингові операції, як правило, не потребують будь-якого заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця за лізинговою угодою, гарантування досягається тим, що право власності на обладнання й технічні засоби, які здаються в оренду, залишається за банком.

Особливий інтерес до лізингових операцій виявляють малі підприємства, які займаються виробничою діяльністю, середні підприємства, що здійснюють програми модернізації, запровадження нової техніки та ін. Як уже було сказано, лізинг розширює їхні можливості щодо заміни й оновлення парку обладнання, запровадження дорогої обчислювальної техніки, оскільки дає змогу отримати в розпорядження нову техніку без значних початкових витрат. Орендні платежі за лізингу завжди дуже гнучкі і встановлюються з огляду на реальні можливості конкретного орендаря. Одночасне здійснення капітальних вкладень і отримання доходів від них має над­звичайно важливе значення для невеликих підприємств з обмеженими власними коштами. Однак помилковою буде думка, що клі­єнтуру лізингових операцій обмежено тільки невеликими підприємствами. Для великих підприємств також дуже часто орендування технічних засобів має більші переваги, ніж їх придбання у власність (наприклад, за модернізації і розширення непрофільного для даного підприємства виробництва, проведення робіт з технічного оновлення, не передбачених планом підприємства і т. д.). У зв’язку із загостренням проблеми збуту деяких видів обладнання все більш очевидною стає проблема організації “збутового лізингу”.

Якщо оцінювати перспективи розвитку лізингу в нашій країні, то слід сказати про необхідність створення спеціальних лізингових фірм за прикладом розвинутих капіталістичних країн. Комерційним банкам не під силу надавати весь комплекс послуг з лізингу (ви- вчення ринку тих чи інших засобів, що здаються в оренду, здійснення технічного обслуговування й консультацій, налагодження ділових контактів з виробниками обладнання тощо). Спеціалізовані лізингові фірми можуть формуватися і як дочірні товариства великих комерційних банків, і як незалежні акціонерні товариства. У будь-якому разі одним із засновників буде комерційний банк.

Лізингові фірми (поряд зі своїми прямими обов’язками) могли б узяти на себе вивчення ринків збуту випущеного на підприємствах обладнання й надавати лізингові кредити його покупцям. Для багатьох підприємств за проведення структурної перебудови й переходу до ринкових відносин проблема збуту може стати особливо актуальною. Надання лізингових послуг стане реальним засобом для її розв’язання. У такому разі поряд із фінансовим лізингом може застосовуватися лізинг — повне обслуговування, коли до суто фінансового аспекту традиційного лізингу додається й постачання та інші додаткові послуги. Характер додаткових послуг залежить від особливостей наданого в лізинг обладнання.

Спеціалізовані лізингові фірми могли б приступити до проведення оперативного лізингу (прокату), тобто здавання в оренду спеціалізованого обладнання на проміжні терміни, значно коротші за термін його економічного життя.

Суттєву допомогу лізинговим фірмам може надати комерційний банк, який підтримуватиме фірму своїми кредитами. Маючи різноманітну інформацію про своїх клієнтів, банк може повідомити фірму про платоспроможність майбутніх орендарів, що відіграє не останню роль за укладання лізингових угод.

Створення лізингових фірм за участю комерційного банку зробить суттєвий внесок у формування ново,ї концепції постачання і збуту, яка орієнтуватиметься на ринкові, а не на адміністративно-розподільні відносини.