12.2. Вексельні кредити
Вексельними кредитами є банківські операції з дисконтування векселів і видачі позичок до запитання під вексельне забезпечення.
Вексельні кредити надають за заявкою власника векселя, яка подається, як правило, в банк, де йому відкрито розрахунковий або поточний рахунок. Розглядаючи можливість надання вексельного кредиту, банк зобов’язаний переконатись, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит. Для аналізу й оцінки кредитоспроможності використовуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, солідарно відповідальних за векселями; дані інших банків; послуги незалежних аудиторських служб та інші доступні методи й засоби, що не суперечать закону. У майбутньому, коли створюватиметься система інформації про господарські організації, що допустили опротестування векселів, ці дані можуть бути підставою для вирішення питання про кредитування, оскільки господарським організаціям, які допустили векселі до протесту, вексельні кредити, як правило, не надаються.
Векселі подаються в банк із реєстром, форма якого встановлюється банком. Векселі у реєстрах мають бути розміщені в порядку строків їх оплати, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі місцеві та з інших міст у різних реєстрах. Записи в реєстрі звіряють з реквізитами доданих векселів. Реєстри мають бути підписані клієнтом. На бажання клієнта банк видає йому квитанцію, якщо облік векселів не може бути здійснений у день прийому.
Якщо вексель внесено до реєстру, власник векселя зобов’язаний зробити іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланковим, то вексель переводиться на ім’я банку також бланковим індосаментом, перед яким банк повинен поставити штамп (зробити напис) “Сплачуйте за наказом... банку”. Індосамент на ім’я банку доречно робити і для того, щоб ускладнити використання векселя за його втрати або викрадення.
Подані векселі перевіряються щодо їхньої юридичної та економічної надійності. З юридичного погляду перевіряються правильність заповнення всіх обов’язкових реквізитів, повнота сплати у бюджет вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також достовірність цих підписів.
Векселі, повинні мати не менше двох підписів, тобто векселедавця і першого власника векселя. Кількість передатних написів є навіть певним свідченням надійності векселя. В обов’язковому порядку треба перевірити безперервність передатних індосаментів, визначити законність володіння векселем. Законним власником векселя є та особа, на ім’я якої вексель виписано, або та, на ім’я якої вчинено останній іменний індосамент, або пред’явник, коли останній індосамент є бланковим.
Метою перевірки економічної надійності векселя є встановлення ступеня ймовірності його повної оплати. Банк аналізує виписки із особових рахунків, з’ясовуючи стан заборгованості, платоспроможності клієнта, причини неоплати ним векселів, якщо такі випадки колись мали місце.
Векселі, що не відповідають вимогам банку, або такі, що були опротестовані, викреслюють з реєстру і повертають клієнту. Після цього реєстри розглядає керівник банку і за наявності кредитних ресурсів дає дозвіл на видачу позички, зазначаючи кількість і суму векселів, що приймаються до облікування.
Власник векселя має право його продати комерційному банку до настання строку платежу, тобто дисконтувати вексель. Дисконтування векселів полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, оплачує пред’явнику відповідну суму, а платіж на вексель отримує тільки після настання зазначеного у векселі строку (рис. 12.1).
Рис. 12.1. Дисконтування векселів
1. Постачальник “А” відвантажує товар покупцеві “Б”.
2. Покупець “Б”, замість негайного платежу, виставляє вексель, який отримає “А” замість грошей.
3. Фірма “А” продає вексель комерційному банкові, який утримує з номінальної суми векселя комісію (відрахування).
4. У комерційного банку є дві можливості:
4а. Він зберігає вексель у своєму портфелі і пред’являє його покупцю “Б” до оплати із настанням строку платежу.
4б. Він продає вексель центральному банку.
Відповідно центральний банк заплатить комерційному банку не повну суму за векселем, а утримає обліковий процент.
5. Центральний банк пред’являє вексель “Б” до оплати у визначений строк і одержує від “Б” суму, зазначену у векселі.
Економічною суттю операції обліку векселів є дострокова грошова реалізація векселя його власником і трансформація в такий спосіб комерційного кредиту в банківський.
Обліковуючи (дисконтуючи) вексель, клієнт достроково придбає ліквідні кошти. Але за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у день платежу, називається обліковою або дисконтною ставкою. Дисконт слово італійського походження і перекладається як “знижка”.
Сума дисконту зараховується банком у дохід.
Нарахування суми дисконту (С) здійснюється за формулою:
,
де К номінальна сума за векселем;
Т строк від дня обліку векселя до дня платежу (включно);
П ставка обліку (дисконт).
Придбавши вексель, банк отримує право вимагати його оплати. Про це банку слід повідомити векселедавця.
За іногородніми векселями (з платежем не в місці обліку) стягуються також порто (поштово-телеграфні витрати) і домно (комісія банку за інкасування іногородніх векселів).
Для своєчасного отримання платежу на обліковані векселі банк стежить за строками платежів. З цією метою на кожне число місяця складається спеціальна відомість у двох примірниках щодо всіх термінових векселів. Дані відомостей звіряють із векселями, що є у сховищі банку, після чого один примірник відомості передається в операційний відділ, а другий залишається у відповідальної особи банку, яка здійснює операції з обліку векселів. Після отримання платежу у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові.
Коли платежі отримують банки-кореспонденти, вони повідомляють банк, який видав доручення, про отримання платежу листовно із зазначенням номерів векселів, місця платежу, найменування платника, суми і строку платежів.
Неоплачений у день строку платежу вексель банк повинен передати наступного дня нотаріусові (судовому виконавцю) для опротестування. Ця вимога є категоричною: за жодних обставин не можна передати вексель для опротестування хоч на один день раніше, з іншого боку, якщо пропустити цей день, хоча б і не з вини банку, то стає неможливим опротестування.
Векселі передаються для опротестування з описом, у котрому зазначаються: а) докладне найменування й адреси векселедавців; б) строк платежу; в) сума платежу; г) докладне найменування всіх індосантів та їхні адреси; д) причини опротестування; е) назва банку, від імені якого здійснюється опротестування.
Опротестований вексель повертається від нотаріуса в банк із написом про опротестування. Після цього банк письмово пред’являє вимогу векселедавцеві оплатити вексель у строк від 3 до 7 днів. За невиконання цієї вимоги банк може припинити кредитування власника векселя за всіма видами позичок і звернутись до суду про примусове стягнення вексельного боргу.
Кредит під заставу векселів
Найдоцільнішим способом банківського кредитування господарських організацій, які інтенсивно використовують векселі, є позички, що видаються під заставу векселів у формі відкритого спеціального рахунку.
Позички під заставу векселів можуть бути строковими (до настання строку погашення векселів) або до запитання (онкольними).
Банки відкривають клієнтам на їхню заяву спеціальні позичкові рахунки й обліковують на них суму наданої позички під забезпечення прийнятими векселями. Цей рахунок є рахунком до запитання (онкольним), і це дає банку право будь-коли вимагати від клієнта повного чи часткового погашення позички або додаткового вексельного забезпечення.
Векселі приймаються (депонуються) для забезпечення спеціального позичкового рахунку не за їхньою повною вартістю, а за 60 — 90 % номінальної вартості, залежно від кредитоспроможності клієнта й надійності векселів. Вимоги банку до надійності векселів, які передаються в заставу, такі самі, як і за обліковування (дисконтування). Коли як заставні будуть виявлені опротестовані векселі, то банк сповіщає про це заставодавця і пропонує йому викупити опротестовані векселі або замінити їх у тижневий строк іншими (надійними) векселями.
Кредитні відносини між позичальником і банком будуються на договірній основі. Згідно з кредитною угодою позичальник видає банку зобов’язання, виконання яких є обов’язковою умовою для користування позичкою. У них визначається:
1. Ліміт кредиту (кредитна лінія).
2. Граничне співвідношення між забезпеченням і можливою заборгованістю у межах 60 — 90 % від загальної суми векселів.
3. Розмір процентів за кредит і комісії на користь банку.
4. Право банку підвищувати (з попередженням клієнта) розмір процентів і комісії.
5. Право банку закрити рахунок і вимагати будь-коли повного чи часткового погашення заборгованості або надання додаткового забезпечення.
6. Право банку обертати на погашення боргу кошти, що надходять в оплату заставлених векселів.
7. Право банку погашати заборгованість клієнта з коштів, що належать клієнту і знаходяться на інших рахунках клієнта.
8. Право банку дозволяти чи не дозволяти клієнту з його ініціативи заміняти одні векселі на інші.
Після дозволу на кредит клієнту відкривається особовий рахунок для запису:
а) суми одержаної позички;
б) нарахування банком процентів за кредит, комісії та інших витрат;
в) коштів, що надходять на погашення боргу;
г) вартості векселів, що надходять на забезпечення боргу й виключаються із забезпечення у разі оплати їх або заміни на нові.
У процесі кредитування зі спеціального позичкового рахунка банк стежить за розміром вільного залишку кредиту (ліміту).
Погашення позички за спеціальним рахунком під векселі робить саме той, хто користується кредитом, після чого йому повертаються із забезпечення векселі на суму, внесену на погашення боргу. Якщо від самого клієнта кошти не надходять, то на погашення позички обертаються кошти, які надходять в оплату векселів. Погашення позички здійснюється переказом коштів на розпорядження клієнта з його розрахункового рахунка або зарахуванням платежів, що надійшли від векселедавців безпосередньо на позичковий рахунок за векселями, які заставлені для забезпечення позички.
Зі спеціального позичкового рахунка (дебетове сальдо) позичальник сплачує банку проценти, як за користування звичайними позичками. Якщо на спеціальному позичковому рахунку утворюється кредитове сальдо, то банк нараховує на кредитові залишки проценти і переказує цю суму на рахунок клієнта.