Тема 12. Характеристика окремих видів кредитів

12.1. Кредити під заставу цінних паперів

За умов ринкової економіки банки надають своїм клієнтам кредити під заставу цінних паперів. Це найзручніша форма кредитних відносин між банком і позичальником, оскільки процедура взяття цінних паперів під заставу відносно нескладна, а витрати на їх зберігання (на рахунку “депо” в Депозитарії) невеликі.

Комерційні банки можуть приймати цінні папери під заставу на принципах юридичного права і права справедливості, тобто взаємної довіри.

За застави на принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку і підписує юридичний документ  заставне свідоцтво (memorandum of deposit), в якому засвідчує передачу права власності на пакет акцій. Таким чином, банк стає абсолютним власником цінних паперів на строк дії застави. За необхідності банк може продати цінні папери клієнта-боржника і задовольнити свої вимоги.

Після закінчення строку дії застави, якщо немає претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документи на ім’я клієнта і видає йому новий сертифікат, згідно з яким він знову стає зареєстрованим власником цінних паперів.

Для оформлення застави цінних паперів на принципах права справедливості клієнт надсилає в банк тільки сертифікат акцій, заповнює й підписує заставне свідоцтво, але без юридичного оформлення передачі права власності.

Припинення строку дії застави на принципах права справедливості здійснюється поверненням клієнту сертифіката та анулюванням заставного свідоцтва. Однак такий порядок оформлення застави пов’язаний із певним ризиком для банку.

Одним із найбільш важливих моментів кредитування є оцінка вартості паперів, що пропонуються в заставу.

Класична процедура оцінки вартості цінних паперів включає такі етапи:

1. Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакета цінних паперів.

2. Методом ітерації, тобто послідовних наближень, визначається реальна ринкова вартість цього пакета. Вона може бути перевірена безпосереднім котируванням пакета на фондовому ринку.

3. Установлюється закладна вартість заставлених цінних паперів. При цьому для державних цінних паперів вона не може перевищувати 90 %, а для корпоративних — 80 % їхньої реальної ринкової вартості. Це пов’язано з ризиками, які можуть виникнути за реалізації застави.

У зв’язку з нерозвиненістю вітчизняного вторинного ринку цінних паперів банківським працівникам слід пам’ятати, що:

 найбільш надійними (ліквідними) є державні цінні папери;

 корпоративні цінні папери, що пропонуються в заставу, мають бути високоліквідними, а фінансовий стан їх емітентів стійким;

 встановлена експертна оцінка вартості пакета акцій не є постійною, а його реальну вартість можна буде визначити тільки під час продажу;

 на ринкову вартість пакета цінних паперів суттєво впливають кон’юнктурні чинники.

У кредитній угоді з позичальником банку доцільно передбачити застереження, що в разі зниження біржової ціни заставлених цінних паперів, наприклад на п’ять і більше процентів проти базової (ціни на день оцінювання застави), клієнт зобов’я­заний забезпечити додаткову заставу. Якщо клієнт не хоче або не може погодитись на такі умови, то він повинен погасити незабезпечену частку боргу або повернути всю позичку. У кредитному договорі слід підкреслити: якщо клієнт не виконує вимоги банку або має прострочену заборгованість, то банк (без повідомлення клієнта) продає всі (або частину) заставлені цінні папери, а виторг направляє на погашення незабезпеченого чи простроченого боргу. Коли сума виторгу менша за борг, то клієнт зобов’язаний відповідати перед банком усім своїм майном.

Інакше кажучи, специфіка застави цінних паперів полягає в тім, що відповідальність позичальника не вичерпується вартістю застави, а поширюється на все його майно. Тільки такий підхід захищає комерційні інтереси банку, котрий видає позички під заставу цінних паперів.

Банк повинен періодично перевіряти ліквідність заставлених цінних паперів, наприклад, через котирування акцій на позабіржовому ринку з метою встановлення зміни реальної ринкової вартості пакета. На практиці такі операції поєднуються з оцінкою фінансового стану емітента.

Крім того, банк повинен переконатись у тім, що позичені кошти будуть використані за цільовим призначенням, а не для придбання нових цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів.

Якщо позичальник має намір придбати нові акції чи облігації, то така позика повинна відповідати правилам “приписної маржі”.

Приписна маржа  процент від ринкової вартості пакета акцій або облігацій, який інвестор повинен згідно зі встановленою нормою внести в банк, отримуючи кредит. Наприклад, банк встановлює маржу на рівні 60 % ринкової вартості покупних акцій, тоді розмір кредиту для придбання цих акцій становитиме 40 % від їхньої ринкової вартості.

Позички для придбання нових акцій і облігацій комерційні банки можуть надавати посередницьким організаціям (броке­рам, дилерам), а також приватним особам, якщо в банку їм відкрито депозитний рахунок. Такі позички необхідні для гарантованого розміщення цінних паперів, оскільки посередникам часто доводиться здійснювати платежі емітенту ще до того, як увесь випуск цінних паперів буде реалізовано.

У світовій практиці банки надають кредити індивідуальним позичальникам під заставу страхових полісів. Цей вид забезпечення охоче приймають банки завдяки високій ліквідності та точно визначеній вартості таких полісів. Але й тут банк повинен забезпечити свої інтереси. Банку важливо з’ясувати, чи є достатньо стійким фінансовий стан страхової компанії і чи спроможна вона за необхідності виплатити заставну вартість страхового поліса. Банк мусить також знати, хто є одержувачем страхової суми і чи можлива передача страхового поліса в інші руки. Якщо застрахована особа однозначно вказала свого бенефіціара, то кредитна операція неможлива без дозволу останнього.

Банк видасть кредит, коли заставу страхового поліса буде оформлено з участю бенефіціара передатним документом, згідно з яким права на отримання страхової суми переходять до банку. Такий документ складається у двох примірниках — один для банку, а другий — для страхової компанії. Після того, як страхова компанія повідомить банк про отримання цього документа, банк може видавати кредит.

Погашення кредитів здійснюється з регресією платежів: на бажання позичальника  достроково; на вимогу кредитора  з попереднім повідомленням позичальника.