8.4. Функції і роль кредиту

Суть кредиту проявляється в його функціях: перерозподілення, емісійна та контрольна.

Функція перерозподілення полягає в тім, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як за мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не беруть участі в господарському обороті, так і за їх розміщення у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає тільки як форма передачі капіталу з одних рук до інших. З одного боку, відбувається нагромадження грошових капіталів за рахунок реальних заощаджень економічних агентів. У суб’єктів господарської діяльності такими заощадженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообороту капіталу; кошти цільового призначення (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та ін. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та заощаджень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та парабанків, навіть емісії грошей. Функція кредиту в цьому разі полягає в тім, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, якомога скоротити строк їхнього “заморожування” і трансформувати у форму позичкового капіталу.

Залучені банками тимчасово вільні грошові кошти становлять джерело їхніх кредитних ресурсів і відображаються у пасиві балансу, а видані кредити показуються в балансі як активи.

З іншого боку, за допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної ді­яльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сфе­ру чи галузь економіки, яка здатна забезпечити ефективніше використання цього капіталу. Тільки кредит забезпечує можливість вико­ристання позичкового капіталу не там, де його створено, а там, де він має найбільше шансів збільшити свою вартість. Отже, кредит сприяє переливанню капіталів з одних галузей економіки в інші та вирівнюванню норми прибутку. Інакше перерозподіл через кредитний механізм позичкового капіталу втрачає будь-який економічний сенс.

Мобільність кредиту, за допомогою котрого ефективно перерозподіляється позичковий капітал, дає змогу у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва і стабілізувати економіку. Найбільшого значення за таких умов набуває так званий венчурний кредит, що функціонує переважно з допомогою держави.

Другою функцією кредиту є емісійна (антиципаційна), тобто випуск грошей для обслуговування платіжного обороту. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Тому можна сказати, що кредит — це не що інше, як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна сказати, що кредит  батько всіх грошей, емісія  їхня мати. Будь-яка емісія готівкових чи депозитних грошей  результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу в обороті, а погашення позики її зменшує. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обороті.

Треба зазначити, що сама по собі кредитна емісія грошей не має якихось обмежень. Наприклад, держава може вдаватись до емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту, що особливо часто трапляється за умов інфляції. Однак випускати гроші в оборот можна тільки тоді, коли в цьому є реальна потреба. Економічною умовою кредитної емісії має бути відповідна пропорція між динамікою збільшення валового внутрішнього продукту з одного боку, та темпами зростання кредиту за рахунок емітованих пасивів  з іншого. Ідеться про функціональні межі кредиту та про чітке визначення межі так званої депозитної емісії.

У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит відбувається прискорення обороту грошей; взаємне зарахування платежів; запровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку забезпечує скорочення грошової маси в обороті та економію суспільних витрат.

Контрольна функція випливає із самої природи кредиту. Вона полягає в тім, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

Оформляючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику.

Далі банк контролює виконання вимог кредитного договору, цільове та ефективне використання кредиту, своєчасне й повне його погашення. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, перевіряє стан збереження заставленого майна. Періодично аналізується також фінансовий стан позичальника. За потреби проводяться перевірки фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів щодо використання позичальником власних коштів та щодо інших позицій, передбачених кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобов’язань позичальника за кредитним договором.

Роль кредиту як економічної категорії характеризують конкретні прояви його функцій у даному соціально-економічному середовищі.

У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою також виробничу й невиробничу сфери, різні галузі виробництва й різні регіони. Отже, кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків.

Надзвичайно важлива роль кредиту в забезпеченні науково-тех­нічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування стає однією з форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність таких  обов’язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку НТП визначається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної програми необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, спрямованих на стимулювання НТП. Однак за умов інфляції можливості кредиту щодо стимулювання НТП значно зменшуються, оскіль­ки нова техніка стає надто дорогою для більшості підприємств, а можливі строки надання кредиту набагато менші, ніж період окуп­ності капітальних витрат.

За умов ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, у підготовці та перепідготовці наукових кадрів.

Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин.

Нарешті, кредит використовується як один із дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки у світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту імпортуються нові технології, передова техніка, навіть за пасивного торгового балансу. При цьому кредит сприяє розвитку експорту традиційних товарів, використовується як засіб регулювання платіжного балансу країни.

В Україні позитивні функції кредиту реалізуються далеко не повністю. Цьому заважає недорозвиненість ринкових відносин. Зокрема, тільки розпочався процес формування ринку позичкових капіталів, не завершено процес демонополізації та децентралізації еконо­міки, робота комерційних банків з кредитними портфелями ще не відповідає ринковим принципам. Регулювальна роль кредиту ускладнюється також унаслідок економічної кризи та інфляційних процесів. Високий рівень інфляції орієнтує комерційні структури на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність та в такі проекти, що гарантують швидкий оборот капіталу і високу норму прибутку, тобто в галузі з високою ймовір­ністю втрати вкладених коштів. З одного боку, це погіршує якість кредитного портфеля банків, збільшуючи частку ризикованих кредитів, а з іншого —дає суб’єктам альтернативної економіки можливість легкої компенсації високих ставок процента за позичені кошти в разі успішного здійснення проекту. За таких умов “переливання” позичкових капіталів на вільній конкурентній основі значною мірою сповільнюється і мало сприяє вирівнюванню норми прибутку в різних галузях. Крім того, кредитування у великих розмірах дефіциту державного бюджету теж порушує оптимальну пропорцію між фондом нагромадження і фондом споживання.

8.5. ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Й ТИПИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий та відображає стосунки між кредиторами й позичальниками. Ці сторони називаються суб’єктами кредитних відносин, а ті матеріальні цінності (проекти, цільові програми), відносно яких укладається кредитна угода, — об’єктами кредиту.

Кредитор  суб’єкт кредитних відносин, який надає позику іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування. Кредитором може бути юридична чи фізична особа, у розпорядженні якої є тимчасово вільні кошти.

Позичальник  суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування кошти на умовах повернення в обумовлений строк та оплати. Позичальником може бути юридична чи фізична особа, котрій бракує власного капіталу.

Специфіка кредитних відносин полягає в тім, що суб’єкти цих відносин можуть бути як кредиторами, так і позичальниками. Економічна роль і місце позичальника в кредитній операції відрізня­ється від ролі й місця кредитора. Позичальник, передовсім, не стає власником позичених йому коштів, він реалізує лише право тимчасового користування ними. Власником позичкового капіталу залишається кредитор. Згадаймо відомий вислів: “Узявши кредит, позичаєш чужі гроші на певний час, а віддавати треба власні гроші й назавжди”.

Для того щоб можливість одержання кредиту стала реальністю, необхідні певні економічні передумови. По-перше, оскільки сама природа кредитної операції грунтується на тимчасовому позичанні чужої власності, це зумовлює необхідність матеріальної відповідальності учасників такої операції за виконання взятих на себе зобов’язань. Для цього контрагенти, що вступили в кредитні відносини, повинні мати якесь власне майно або принаймні право розпо­ряджатися таким майном. Позичальник зобов’язаний надати кредитору економічні та юридичні гарантії повернення боргу. Такими гарантіями можуть бути, наприклад, застава майна для забезпечення позики, зобов’язання гаранта, поручителя (солідної фірми або банку) чи страхової компанії погасити заборгованість у разі неплатоспроможності позичальника. Водночас кредитні відносини між суб’єк­тами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу кошти не здійснюють кругообороту, або коли той, хто хоче скористатися кредитом, не має постійного доходу. Тому учасники кредитної операції мають бути юридично самостійними особами і функ­ціонувати на засадах комерційного розрахунку. Фізичні особи теж можуть стати суб’єктами кредитних відносин, якщо вони є цивільно дієздатними і мають стабільні гарантовані джерела доходів.

По-друге, можливість кредитних відносин реалізується лише за збігу інтересів кредитора й позичальника. Кредитор має бути так само заінтересований надати позику, як позичальник її отримати. Такий збіг інтересів не досягається автоматично навіть за наявності вільних грошових ресурсів у одного контрагента і за потреби в коштах іншого. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів (умов) позики  її цільового призначення та забезпечення, терміну кредитування, величини процента, а також наявності альтернативних варіантів розміщення позичкових капіталів.

Для кредитора спонукальним мотивом для надання позики є одержання позичкового процента. Без одержання від позичальника доходу у вигляді процента у кредитора не буде стимулу давати гроші. У свою чергу, необхідність погашення кредиту та сплати процентів за користування ним породжує заінтересованість позичальника у раціональному техніко-економічному обгрунтуванні мети та розміру кредиту, сприяє режиму економії протягом його використання, а також стає засобом контролю за окупністю кредитних вкладень. Позичальник заінтересований, щоб позичені кошти швид­ше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообороту авансових коштів, тим швидше окупиться позика, а значить, тим меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею. Водночас і сам кредитор заінтересований в ефективному використанні виданої ним позики, оскільки це гарантує її повернення. Коли виникає загроза неповернення позики, то кредитор змушений удаватися до рішучих заходів аж до дострокового стягнення заборгованості та припинення кредитних відносин із позичальником. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами. Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра визначається складом суб’єктів та характером їхньої економічної діяльності. У свою чергу, це визначає умови користування кредитом та його погашення.

1. Найбільш поширені кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб’єктами господарської діяльності  з іншого. Вони характеризуються на підставі того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.

2. За умов ринкової економіки широкого розвитку набувають кредитні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що пов’язано насамперед із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту та вексельного обігу.

3. Кредитні відносини між банками й державою складаються передовсім у процесі реалізації державних цінних паперів, які активно можуть “працювати” на вторинному ринку.

4. Набирають дальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких чільне місце належить кредитам для поліпшення житлових умов, створення підсобного домашнього господарства тощо.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та, як правило, з виплатою процента.

На підставі сказаного можна зробити висновок, що кредит є об’єктивною вартісною категорією, а його необхідність пояснюється існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами  постійне коливання потреби в коштах у суб’єктів господарювання та різноманітність джерел надходження цих коштів.