8.3. Походження та суть кредиту

Слово “кредит” походить від латинського “creditum”, що означає “позика”, “борг”. Цей термін також перекладається як “вірю”, “довіряю”. А тому категорія кредиту розглядається економічною наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Таким є найбільш загальне визначення кредиту. Розглядаючи цю економічну категорію, необхідно звернути увагу на такі засадні її ознаки:

• кредит — це специфічний тип економічних відносин, що грунтується на взаємній довірі сторін цих відносин;

• економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

• кредитування — це акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит  це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення й розвитку товарного виробництва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам під високі позичкові проценти, що часто призводило до повного розорення позичальників, особливо дрібних виробників (селян, ремісників). Позичальники зверталися за кредитом переважно через нагальні споживчі потреби або для оплати боргів. Крім лихварського товаровиробники надавали один одному кредити під час купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здій­снити покупку за власні кошти, а продавець був заінтересований у реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстроченням платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим грунтом, де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну за активного обслу­говування їх банками посилює взаємну залежність і довіру суб’єктів ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному разі необхідність кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, тоді виникають кредитні відносини.

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення підприємницьких потреб. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти на позичковий капітал, спрямовуючи його переважно у сферу підприємницької діяльності, банки створили підгрунтя для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит остаточно трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

Кредиту в ринковій економіці притаманні такі ознаки:

по-перше, позичальниками здебільшого стають суб’єкти господарювання, кредиторами  переважно банки;

по-друге, гроші, видані в позику, використовуються позичальником як капітал;

по-третє, джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

по-четверте, позика використовується як гнучкий механізм “переливання” капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

За умов товарного виробництва, особливо коли воно набирає загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

Водночас кредит необхідний для підтримки безперервного кругообороту фондів підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення за ринкових умов. Більшість суб’єктів господарювання потребують кредитів, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції, тобто між оплатою поточних витрат і надходженням виторгу. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.

Крім того, необхідність кредиту пов’язана з особливостями кругообороту індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб’єкт господарювання повинен мати необхідні запаси, що створюються його власним коштом. Однак через різні обставини, специфічні для кожного суб’єкта господарювання (сезонність та характер виробництва, умови постачан­ня матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо), потреба в оборотних коштах може раптово зростати, що й зумовлює необхідність одержання кредиту. За рахунок кредиту, як правило, покривається лише різниця між загальною потребою в оборотних коштах і наявними в розпорядженні суб’єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає як балансуюче джерело формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Коливання наявні також у кругообороті капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони зумовлені невідповідністю між потребою у великих одномоментних капітальних витратах на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їхньої вартості амортизаційними нарахуваннями. Кредит дає змогу зробити капітальні вкладення ще до того, як суб’єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обгрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим умож­ливлює оперативне запровадження у виробництво нової техніки та устаткування.

Отже, необхідність кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообороту індивідуальних капіталів одні суб’єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші — потребують цих коштів. Кредит сприяє розв’язуванню суперечності між можливим тимчасовим “заморожуванням” коштів і необхідністю їх ефективного використання. З допомогою кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів (кредитори банку) з тим, щоб надати позику іншим клієнтам (дебітори банку). Залучені таким чином кошти клієнтів становлять основу кредиту.