Сучасний монетаризм
Приріст грошової маси приріст номінального доходу = зв’язок прямий.
Швидкість обігу грошей має бути незмінною (constant).
Виробництво не залежне від грошової політики.
Грошова політика пов’язана тільки з інфляцією.
Пропозиція грошей відбувається екзогенно (автономно).
Державна інтервенція в господарство не бажана.
Ціль постійний низький темп зростання грошей і цін відповідно до обсягів ВВП.
Кейнсіанські теорії
Приріст грошей приріст доходу = зв’язок непрямий.
Гроші > процентні ставки > інвестиції > виробництво.
Зміна цін = інституційна залежність.
Державна інтервенція = необхідна.
Цілі = зростання виробництва, зайнятість, позиція міжнародного платіжного балансу.
3.4. Пропозиція грошей
Загальні теоретичні положення пропозиції грошей. Монетаристи розглядають пропозицію грошей як альтернативне явище до попиту на гроші. Це — два невіддільні й водночас протилежні боки єдиного економічного механізму, взаємодія яких здійснюється на монетарному ринку. Грошова пропозиція як проміжна мета має визначатися на основі попиту на гроші. Неврахування цієї істини може призвести до суттєвого розходження між пропозицією і попитом, що, у свою чергу, може спричинити проблеми платіжного балансу, падіння ВВП, високі темпи інфляції.
Позитивний кореляційний зв’язок між зростанням грошової пропозиції та рівнем інфляції визнають і кейнсіанці і монетаристи. Так, Дж. Кейнс уважав, що зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) падає. Сукупний попит при цьому розширюватиметься опосередковано, оскільки зниження процентної ставки призводить до збільшення інвестицій.
Кейнсіанство вчить мистецтву маневрування з допомогою норми процента: як відомо, тільки вона, змінюючи ціни на капітальні активи, визначає обсяг інвестицій.
На противагу цьому М. Фрідмен доводив, що зростання грошової пропозиції спричинює додаткові витрати безпосередньо і тим викликає інфляцію. Він стверджував, що люди завжди зберігають визначену частку свого доходу у вигляді готівки і що зростання грошової пропозиції збільшує сукупний попит на товарному і фондовому ринках.
Монетаристи прихильники цінової стабілізації, не заперечують процентного регулювання, але вбачають свою «проміжну ціль» у грошовій масі. У наукових працях М. Фрідмена сформульовано відоме «грошове правило», за яким грошову масу необхідно збільшувати поступово і незалежно від кон’юнктури і циклічності коливань.
Центральний банк зобов’язаний не допускати сезонних та інших коливань грошової маси, підтримувати стабільний темп її зростання. Під час визначення грошової пропозиції М. Фрідмен пропонує орієнтуватися на стійкий приріст ВВП і довгострокову тенденцію до сповільнення швидкості обігу грошей. Перший чинник вимагає (у США) 3 % приросту М, другий — додатково ще 1 %. Разом щорічний приріст грошової маси не може виходити за межі 4 %.
Незважаючи на звинувачення монетаристів у «механічному підході», ідея «грошового правила» набула популярності. У деяких монетаристів виникла ідея «вилки», тобто запровадження горішньої і долішньої межі зростання грошової маси. Нова програма була взята на озброєння багатьма країнами у другій половині 70-х років. Вони стали запроваджувати межі або тверді щоквартальні ліміти зростання грошової маси. Так, у Великобританії «вилку» коливань уряд М. Тетчер установив відносно М3. У 1976—1977 рр. «вилка» становила 9—13 %, а потім, у 1979—1981 рр., 7—11 % щорічного приросту.
У США «вилку» на грошові агрегати також було встановлено майже одночасно з європейськими країнами. Вона щоквартально переглядалася, звичайно, в бік підвищення квоти. Тільки наприкінці 70-х років, коли інфляція у Штатах і підрив міжнародної позиції долара стали катастрофічно загрозливими, ФРС були розроблені заходи щодо різкого обмеження емісії і зростання грошової маси. Отже, грошове правило М. Фрідмена це своєрідний обруч, що стягує дискретне управління попитом на гроші.
Таким чином, у монетаристів спостерігається суперечність у поглядах на пропозицію грошей як монетарну політику. З одного боку, вони вважають, що на відміну від попиту, який визначається економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним показником, незалежним від функціонування економіки, М. Фрідмен та його прихильники закликають «не чіпати гроші», пояснюють кризи, інфляцію, безробіття причиною втручання держави в грошово-кредитну сферу, де вона орудує «як слон у крамниці для посуду». З іншого боку, методи лікування економіки прямо пов’язані у монетаристів із контролем за станом грошової маси, співвідношенням та взаємодією між М1 і М2. Головну причину недоліків у грошовому обігу монетаристи вбачають у безладному коливанні грошової маси, дефіциті бюджету і надто дешевих кредитах. Основний зміст монетаризму полягає у твердженні, що приборкання інфляції можна досягти гальмуванням зростання грошової маси.
Виникає запитання, якою мірою теоретичні концепції Дж. Кейнса і М. Фрідмена можна взяти за основу стратегії формування національної монетарної політики? Управління грошовою масою необхідно зосередити в руках Національного банку України, перетворивши його в автономний інститут, який відповідав би за стан грошового обігу країни. Необхідно обмежити участь НБУ в акціях «швидкого реагування» на так звані непередбачені надзвичайні загальнодержавні заходи. Поточні фінансові потреби держави мають задовольнятися за рахунок відповідних статей бюджету без застосування друкарського верстата (кредитної емісії). Для покриття дефіциту бюджету необхідний перехід від емісії грошей до емісії державних цінних паперів, що дасть змогу мати керований борг держави та керований платіжний баланс.
У національній монетарній політиці доцільно використати деякі компоненти «грошового правила» М. Фрідмена. Обсяги грошової маси потрібно встановлювати з урахуванням макроекономічної рівноваги та механізму оперативного переливання капіталів у регіональних та галузевих системах. Доцільно встановити граничний рівень зростання грошової маси відповідно до приросту ВВП. Однак пряме обмеження грошової маси, як показала практика, не забезпечує автоматично нормалізації грошового обігу. Наприклад, у США у 80-ті роки зростання грошової маси було вищим, ніж у попередні десятиріччя, а середні темпи інфляції скоротилися. Тому встановлення для банківської системи прямих кількісних обмежень (тобто застосування монетарного інструментарію прямої дії) не може ефективно використовуватися у довгостроковому періоді і, безумовно, не може розглядатися як інструмент монетарної політики, якому слід віддавати перевагу. Водночас НБУ повинен мати змогу за необхідності застосувати прямі кількісні обмеження, особливо в перехідний період розвитку економіки та фінансового сектора.
Аналізуючи рекомендації монетаристів, ми виходили з національно замкнутої економічної моделі. Далі розглянемо теоретичне обгрунтування пропозиції грошей у відкритій економіці, яка визначена у класичній формулі Д. Рікардо:
(1)
де М пропозиція грошей у відкритій економіці;
D внутрішня депозитна емісія;
R емісія грошей, що забезпечується валютними резервами.
У формулі показник D означає ту кількість національних грошей, котра утворюється комерційними банками, виходячи з їхнього депозитного потенціалу і потреб господарських агентів у кредитах. У внутрішньому господарському обороті гроші набувають звичайної форми чеків (переказів), тобто працюють через безготівкові міжбанківські розрахунки. Умовою функціонування чекового обігу передбачається можливість обміну чеків на банкноти за першою вимогою чекодержателя.
У формулі Д. Рікардо показник R виражає сальдо платіжного балансу країни, а водночас взаємодію внутрішнього грошового ринку з валютними резервами. Згідно з монетаристською концепцією, імпульси внутрішнього грошового обігу (брак або надлишок грошей) впливають на стан платіжного балансу країни. Спостерігається досить істотний і зворотний зв’язок між валютними резервами і внутрішньою грошовою масою. Якщо внутрішній компонент грошової маси (D) недостатній для задоволення попиту, то слід активізувати зовнішній канал припливу коштів (експорт товарів, продаж цінних паперів на зовнішньому ринку), що може поліпшити стан платіжного балансу.
Якщо створюється внутрішній надлишок грошей (незадоволений попит), то резиденти відповідатимуть на нього пожвавленням купівлі товарів і цінних паперів за кордоном, що вимагатиме обміну національної валюти на іноземну, валютні резерви будуть скорочуватися. Зрозуміло, що вільне перекачування коштів із R у D і зворотний процес можливі тільки за конвертованої валюти.