14.Особливості плану санації ,що проводяться за ухвалою господарського суду.

Підставою для прийняття рішення господарським судом про проведення санації боржника після порушення справи про банк­рутство може бути:

1. Санаційна спроможність боржника, тобто наявність обґрунтованої санаційної концепції.

2. Наявність реальних можливостей виконання плану санації, тобто відновлення платоспроможності підприємства-боржниката його наступної успішної виробничо-господарської діяльності.

3. Наявність сенатора, який має достатньо фінансових ресурсів для фінансового оздоровлення боржника.

Кредитори можуть увійти з клопотанням про проведення са­нації, коли після опублікування в засобах масової інформації ого­лошення щодо порушення справи про банкрутство підприємства надійшли пропозиції від осіб, які бажають узяти участь у санації боржника. Фізичні та юридичні особи, які виявили бажання стати сенаторами, мають, як було вже сказано, подати заяву до госпо­дарського суду з письмовою гарантією погашення боргів борж­ника.

Для санатора мотиваційними стимулами можуть бути такі:

• здобуття контролю над підприємством-боржником;

• ефект синергізму, пов'язаний з новими можливостями внутрішньої кооперації, диверсифікації продукції або ринків збуту товарів;

• збереження надійного постачальника сировини та матеріалів чи споживача своєї продукції тощо;

• приватизація підприємства, якщо воно належить до держав­ної форми власності.

20.Основні внутріші джерела віднолення платспроможності підриємства.

У літературі з питань фінансової санації розрізняють два види реакції підприємств на фінансову кризу.

Захисна стратегія, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скоро­чення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скоро­чення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпуск­ них цін і (або) обсягів реалізації продукції.

Наступальна стратегія передбачає активні дії: модернізацію обладнання, упровадження нових технологій та ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продук­ції, розробку й реалізацію прогресивної стратегічної концепції контролінгу та управління.

Залежно від обраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів, тобто тих, які беруть свій початок на підприємстві і не пов'язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Проте на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпуються такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підпри­ємства спрямована насамперед на підвищення (або відновлення) йо­го платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збіль­шенням обсягів вхідних грошових потоків (наприклад, за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фон­дів, рефінансування дебіторської заборгованості) або в результаті скорочення вихідних грошових потоків (зменшення витрат, які від­носяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок при­бутку, що залишається в розпорядженні підприємства).