Макроекономічне регулювання підприємницької діяльності

 

Макроекономічне регулювання діяльності фірми.

1.             Сучасні моделі розвитку підприємництва.

2.             Необхідність та економічна сутність регулювання підприємництва.

3.             Методи та механізми регулювання діяльності фірм.

4.             Регулювання підприємництва у розвинутих ринкових системах і перехідній економіці.

5.             Регулювання міжнародної підприємницької діяльності.

В залежності від типу системи підприємництво набуває певної спрямованості у своєму русі, організаційно-правових форм діяльності, сферах економічного життя.

Залежно від механізмів активізації підприємницької діяльності вирізняють дві сучасні моделі розвитку підприємництва:

  Державно-корпоративну;

  Приватнопідприємницьку.

Аналіз статистичних даних та узагальнення підприємницької практики свідчать, що для України характерна присутність елементів обох моделей розвитку. Це знаходить свій прояв у співіснуванні таких форм підприємництва:

1.     монопольна форма підприємництва, що охоплює великі й середні підприємства, створені або трансформовані у процесі приватизації представниками колишніх владних структур. Ці підприємства вже за створення мають значний статутний капітал, полегшений доступ до кредитних та інших ресурсів, вихід на зовнішні ринки, що полегшує їх монопольне становище;

2.     комерційна форма підприємництва, найпоширеніша у сучасних умовах. Ці підприємницькі структури орієнтуються на отримання максимального прибутку за будь-яку ціну. Характерна риса – спостерігаються сильні мотиви власного забезпечення без відповідного розвитку власного бізнесу. Такі підприємництва виникли переважно на базі використання державної установи. Подальша комерціалізація останньої супроводжувалась укладанням скоростиглих угод, спрямованих на перекачування державних коштів на користь окремих осіб;

3.     різні форми малого підприємництва, серед яких за характером діяльності вирізняють два види: суто посередницька (торгівля, фінансові операції, дрібний сервіс) і творчо-продуктивна, пов’язана з комерціалізацією нововведень, науково-технічних розробок, інновацій.

Побудова власної моделі розвитку фірми в Україні передбачає насамперед оволодіння реальною ситуацією та управлінням цього виду діяльності. Під управлінням у даному разі слід розуміти реалізацію об’єктивної економічної необхідності координування, узгодження діяльності фірм із метою досягнення загальної мети макроекономічного розвитку – задоволення суспільних потреб. Так, стосовно розглянутих форм підприємництва потрібний диференціальний підхід: для першої форми – застосування антимонопольних заходів через стимулювання конкуренції; для другої – створення умов для виробничого зростання, переорієнтація інтересів способом застосування правового контролю, стимулювання використання прибутку на цілі розвитку. Що стосується малого підприємництва, то ця форма потребує державної підтримки, усунення перепон на шляху її розвитку.

2. Діяльність фірми значною мірою залежить від наявної системи державного управління та регулювання економіки. При цьому слід враховувати стадійність перехідного періоду, що проходить у порядку таких етапів:

1.             етап трансформаційного спаду, який характеризується розгортанням кризових явищ, втратою традиційних важелів управління економікою, нерозвинутістю ринкової інфраструктури, недосконалістю конкуренції, переважанням монополістичних тенденцій і поступовою появою ознак ринку;

2.             етап структурних зрушень, на якому відбувається створення конкурентно-ринкового середовища, визначаються пріоритетні сфери й галузі народного господарства. На цьому етапі виникають об′єктивні передумови для формування державної політики підтримки й розвитку підприємництва, відбору їх напрямків діяльності та їх орієнтація на задоволення соціальних потреб.

Для першого етапу характерним є втручання держави у розвиток підприємництва на базі поєднання ринкового та державного регулювання. На другому етапі відбувається поступове зростання ринкового регулювання. Згідно із чинним законодавством держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між фірмами, захищає споживачів від проявів монополізму.

Регулювання підприємницької діяльності здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади – Верховна Рада України, Кабінет міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

1.                 податкову й фінансово-кредитну політику, у тому числі встановлення ставок податків і процентів із державних кредитів, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій;

2.                 державне майно і систему резервів, ліцензії, лізинг, соціальні, економічні та інші норми і нормативи;

3.                 науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

4.                 договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Державне регулювання переслідує різні цілі, серед яких можуть бути:

  запобігання зростанню цін;

  стримування або стимулювання виробництва певних товарів;

  вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

  запобігання значній диференціації доходів.

Побудова сучасного механізму регулювання підприємницької діяльності базується на використанні певних принципів. По-перше, це –ефективність дії механізму. Регулювання повинно сприяти зростанню добробуту населення, вирішенню на цій 

основі соціальних питань і не бути дорогим для держави. Другий принцип – справедливість. Вона повинна сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб’єктів підприємницької діяльності. У поєднанні з відповідальністю за дотримання законодавства як органами державного регулювання, так і їх працівниками це дозволить зробити даний механізм послідовним, ввести такі принципи, як відповідальність і послідовність. Останнім принципом виступає простота. Правові акти мають бути зрозумілими за змістом, легкі у виконанні.

За організації підприємницької діяльності необхідно не тільки знати цілі державного регулювання, а й уміти аналізувати основні макроекономічні показники, їхню динаміку, визначити вплив кожного макроекономічного показника на формування загального економічного середовища. Метою макроекономіки є вивчення таких загальноекономічних явищ: рівень безробіття, економічне зростання, платіжний баланс, інфляція. На макроекономіку впливає монетарна політика, яка контролює грошову масу держави, і фінансова політика, що контролює прибутки й витрати уряду.

До основних макроекономічних показників належать:

1.    валовий національний продукт;

2.    чистий національний продукт;

3.    національний доход;

4.    особистий доход (отриманий доход ) і доход після сплати податків уособлюють доход, яким людина оперує в кінцевому підсумку.

Крім того, в рекомендаціях ООН щодо складання системи національних рахунків основним макроекономічним показником вважається валовий внутрішній продукт.

Аналізуючи макроекономічні показники, підприємець може зробити певні висновки про стан економічної кон′юктури, зумовлений циклічним характером розвитку, економічними коливаннями. Причини циклічності пояснюються по-різному. Але більшість економістів вважає, що циклічні коливання викликані змінами сукупної пропозиції та сукупного попиту, а головною детермінантою циклу є зростання капіталовкладень, попит на інвестиції.

3. Наявні методи регулювання підприємницької діяльності можна представити як:

  організаційно-адміністративні;

  кредитно-фінансові;

  податкове регулювання підприємництва;

  антимонопольні заходи держави.

Організаційно-адміністративний напрямок регулювання підприємництва передбачає правове регулювання, інфраструктурне забезпечення, формування організаційної структури підтримки і регулювання.

Світова практика свідчить, що ефективна законодавча та нормативна база продуктивного ринку характеризується такими рисами:

  низька вартість заснування власної справи в конкурентному середовищі;

  легкий та безпечний доступ до власності, наявність гарантованих прав власності, яка стимулювала б здійснення інвестицій;

  низька вартість ведення бізнесу, можливість при цьому маневрувати та легко його змінювати;

  легкий вихід із бізнесу, мінімізація збитків у разі неефективного використання ресурсів.

Слід зазначити, що в економіці України ці елементи формування правового регулювання підприємництва відсутні або знаходяться на стадії становлення, без відповідних реальних механізмів запровадження.

Головною рушійною силою підприємництва у сучасній ринковій системі виступає конкуренція, яка забезпечує функціонування основних ринкових регуляторів (ціни, рівня прибутку, цін на ресурси та ін.), а також здійснення відбору найефективніших, пристосованих до потреб ринку капіталів, змушуючи товаровиробника постійно здійснювати інноваційні дії. При цьому підприємець має відрізняти монополістичну ситуацію на ринку, пов’язану з концентрацією виробництва на рівні підприємств, від ситуації, коли пропозиція концентрується на рівні ринку. У першому випадку відбувається зосередження виробництва на найефективніших фірмах, які забезпечують найбільшу прибутковість виробництва, у другому – встановлюється контроль над значною частиною ринку.

Для обмеження монополістичних тенденцій у вітчизняній економіці великого значення набуває антимонопольне законодавство, методи якого можна умовно поділити на прямі і непрямі. Антимонопольні політика пов’язана із запровадженням механізму запобігання монополізації тих чи інших ринків. У цьому ж напрямку діє податкова політика, яка створює умови для розвитку чи обмеження ділової активності суб’єктів господарювання, для підтримки рівноваги між структурами, які мають різний потенціал конкурентоспроможності.

4. Ознайомлення зі світовими тенденціями регулювання підприємництва дозволяє виробити найефективнішу стратегію пристосування до дії макроекономічних факторів.

Політика стимулювання підприємництва має використовувати такі, випробувані світовою практикою елементи:

  пільгове кредитування та пряме державне субсидування тільки пріоритетних видів підприємницької діяльності (зокрема інноваційних та спрямованих на експорт проектів, виробництво нових товарів, що змінюють імпортну продукцію тощо);

  з метою недопущення безглуздих витрат обов’язково треба робити ретельну перевірку фінансового стану підприємницьких структур, аналізувати цілі та одержані результати кожного випадку надання кредитів;

  розроблення механізму персональної відповідальності державних службовців за ухвалені рішення про надання пільг, кредитів, субсидій і т.д.

У решті випадків державна кредитно-фінансова підтримка підприємництва повинна бути спрямована на те, щоб змусити підприємців обходитися своїми або недержавними капіталами (використання різноманітних форм взаємофінансування, партнерська допомога підприємців, залучення інвестицій приватних осіб).

Для побудови системи оподаткування, яка сприяла б розвитку підприємництва, необхідно відшкодувати форми поєднання стимуляційного впливу на загальний стан підприємництва у поєднанні з забезпеченням надійних і достатніх джерел формування коштів державного бюджету. Для цього доцільно встановлювати критерії для граничної межі оподаткування, скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету, надати додаткові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості.

Така побудова системи оподаткування відповідала б світовій практиці, орієнтувала підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а в подальшому вела б до зростання податкових надходжень до державного бюджету. Зокрема, до інноваційного підприємництва у різних країнах використовуються податкові пільги: на невеликих фірмах Італії застосовуються пільги в разі придбання передової технології; у Франції – податковий кредит за витрати, пов’язаний з науково-технічними розробками, поширюється на ј коштів, спрямованих на дані цілі. З метою прискорення відновлення основних фондів у ряді країн (США, Великобританія, Японія, ФРН та ін.) широко використовується метод прискорення амортизації, що вже знайшов своє законодавче оформлення і в Україні. Крім того, існує гранична межа в рівні оподаткування для кожних конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо встановлено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який складає 34%, у Великобританії – 35, Японії та Франції – 42, Швеції – 52, Німеччині – 53, в Україні – 85%.

Отже, регулювання підприємництва уособлює єдність та взаємодію підтримки підприємництва та їхньої відповідальності за порушення чинного законодавства.

5. Регулювання міжнародного підприємництва здійснюють основні міжнародні організації фінансово-економічного спрямування. Сюди слід віднести: банк міжнародних розрахунків, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції і розвитку.

 

Со4Самостійне опрацювання на тему: