17. Система колективної безпеки країн.

Кожна операційна модель розподілу сил у міжнародних відносинах має два варіанти реалізації в залежності від характеру відносин між учасниками систем міжнародної безпеки: - Колективний (спільна мета-НАТО,ЄС,СНД), - Загальний (багатовимірний характер безпеки-ООН), кооперативний.

Модель загальної безпеки наголошує багатовимірний характер міжнародної безпеки, інституційну основу загальної безпеки складають не військово-політичні альянси, як у варіанті колективної безпеки, а глобальна організації типу ООН. Колективний варіант виникає тоді, коли існують групи держав, об'єднаних спільною метою захисту своєї національної безпеки, і системою військово-політичних заходів, спрямованих проти потенційного супротивника. Це може бути група держав, що мають подібне суспільно-політичний устрій, спільні цінності та історію, наприклад, НАТО, Європейський Союз, СНД і т.д. Коаліція може виникнути і унаслідок зовнішньої небезпеки, що загрожує безпеці групі абсолютно різнотипних держав, але зацікавлених у колективного захисту від спільного ворога.

Історія міжнародних відносин показує, що найбільше число "мирних" ініціатив зазвичай надходить від слабких держав. Підтекст цієї активності полягає в прагненні шляхом мирної дипломатії на багатосторонній основі зв'язати взаємними зобов'язаннями всі суб'єкти певного стратегічного простору в якусь систему колективної безпеки. Ідея системи досить проста - втягти в неї державу, що потенційно загрожує ініціатору "колективної" безпеки, і тим самим нейтралізувати гегемоністські інтенції колективними зобов'язаннями. Ця система недовговічна. Точніше, вона живе рівно стільки, скільки необхідно державі - потенційному претендента на лідерство, щоб накопичити економічну масу для перетворення на центр сили, здатної зламати існуючий статус-кво.  Як тільки держава досягає рівня економічної могутності та військового потенціалу, адекватного мощі і потенціалу провідних держав світу, вона вимагає для себе нового статусу, що означає, по суті, переділ сфер світового впливу. Оскільки старі великі держави, як правило, опираються цьому, придбання сфер впливу здійснюється переважно за допомогою руйнування старої структури взаємин, включаючи і відповідну їй систему міжнародної безпеки. Тим не менше, сама ідея "мирних ініціатив" разом з колективною безпекою не позбавлена ​​сенсу для всіх держав незалежно від їх мощі на даний момент. Вона дозволяє слабким розчинитися в "колективі" і стати немовби рівними іншим, а сильним - здійснювати свою гегемонію з посиланням на "колектив", який не може не підтримати гегемона, оскільки останній фактично субсидує всю систему колективної безпеки. Середнім державам, який не претендує на гегемонію, система дає можливість нарощувати, не афішуючи своїх справжніх прагнень, економічний і військовий потенціал, щоб через якийсь час звільнитися від "колективу" і почати новий переділ сфер впливу. Вихід із цього колективу- інтернаціоналізація та глобалізація.

18. Переваги та вади режиму колективної безпеки в умовах глобалізації.

Під колективною безпекою розуміється такий порядок міждержавного співробітництва, за якого будь який акт агресії проти будь-кого з учасників подібної системи вважається агресією проти усіх інших її учасників. Колективна безпека спрямована не тільки проти держав, що не беруть участі в ній, але і проти учасників, які порушують свої зобов`язання і здійснюють агресивні акти. Особливості системи колективної безпеки: універсальність, що передбачає вимоги необхідних дій з боку кожного члена системи; автоматизм здійснення санкцій у разі необхідності; відсутність протиріч щодо розуміння

агресії та необхідності реагувати на виклики.

Переваги колективної безпеки: 1. Колективна безпека підвищує вірогідність того, що агресор зіштовхнеться з коаліцією держав, що мають переважаючу силу. Порівняно з цим без колективної безпеки агресори могли б очікувати у найгіршому випадку, приблизно рівне протистояння. 2. Колективна безпека створює організації, що самі по собі сприятимуть створенню сприятливих для збереження миру умов шляхом надання інформації, корисної для скорочення занепокоєності стосовно експансіоністських намірів інших держав, а також появі міжнародних форумів з обміну ідеями та зміцнення спільних цінностей. 3. Колективна безпека сприяє регламентуванню дилеми безпеки. Держави потребують меншого наступального потенціалу в зв’язку з тим, що всі учасники колективної безпеки роблять свій наступальний внесок у перемогу над агресором. Транспарентність, що надається організаціями колективної безпеки, допомагає скорочувати непевність стосовно потенціалу окремих держав, тим самим зменшується невірне тлумачення намірів та відпадає необхідність у попереджувальних заходах з превентивного нарощування сили.

Вади к.б: 1. всі члени колективної безпеки мають розглядати агресію як головну загрозу, порівняно з якою всі інші загрози та цінності відходять на другий план. Але на практиці держави переслідують власні егоїстичні інтереси і не поспішають підпорядковувати їх колективним інтересам.2. у вирішальні моменти історії, перед обличчям реальної загрози всі учасники системи колективної безпеки мають об’єднатися для боротьби з агресором – реалії ж свідчать про їхню схильність підтримати ту чи іншу сторону конфлікту. Саме з цієї причини виникає третя проблема, коли країни дуже рідко доходять згоди щодо визначення справжнього «агресора», що є обов’язковою умовою при здійсненні колективних санкцій. Ні Ліга Націй, ні ООН не спромоглися розробити прийнятне визначення агресії згідно з міжнародним правом. Чи є «агресором» та нація, що зробила перший постріл, чи та, що концентрує війська на кордоні з першою? Чи є упереджувальний удар «агресією»? і т.д. Якщо в межах системи колективної безпеки держави об`єднуються проти потенційного агресора, то концепція безпеки на засадах співробітництва виходить з принципу загальної участі, за якого наявність формальних інституцій є необов`язковою, а

підтримка неформального діалогу - більш доречною та ефективною.