97. Практичні види та специфіка тіньової економіки.

Економісти виділяють три сфери тіньової економіки: - неофіційна економіка – легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховання цієї діяльності від податків; - фіктивна економіка – хабарництво, приписки, спекулятивні угоди й інші види шахрайства, зв'язані з одержанням і передачею грошей; - підпільна економіка – усі заборонені законом види економічної діяльності.

Тіньова економіка існує майже в усіх сферах соціально-економічних відносин: від дрібного підприємництва до великих корпорацій або навіть центральних органів влади.

Основні практичні види прояву тіньової економіки: - нелегальна заробітна плата (заробітна плата в конвертах) чи виплата з/п не по трудовому договору, а по цивільно-правовій угоді (уникнення сплати соціальних внесків); - готівкові операції, що не обліковуються; - приховування доходів та/або перебільшення видатків; - заниження ціни акцій корпорації при оформлені продажу контрольного пакету; - хабарі; - “відкати”; - відмивання коштів; - підпільне виробництво; - незаконна діяльність; - шахрайство; - незаконні ринки збуту (так звані “чорні ринки”); - незаконна приватизація.

Цей перелік можна ще довго продовжувати і він постійно оновлюється за рахунок появи нових “прогалин” у законодавстві. Таких прикладів можна наводити безліч, що свідчить про значну тінізацію економіки. За підрахунками аналітиків кожен житель нашої країни свідомо чи несвідомо задіяний у тіньовій економіці. Специфіка тіньової економіки в Україні: 1. Недосконалість законодавства дозволяє поєднувати прямі порушення законів у підприємницькій практиці із здійсненням операцій, не заборонених законом. 2. Недосконалість вітчизняного законодавства нерідко підтримується штучно через “тіньову” лобістську діяльність груп впливу. Найбільше в цьому зацікавлений супервеликий бізнес, що тісно пов’язаний з владними структурами й впливає на механізм прийняття рішень не лише на регіональному, а й на державному рівні. Тому цілком закономірно, що національний тіньовий бізнес працює на принципах соціального зговору, тобто домовленості укладаються в обхід букви закону. Природним наслідком такої ситуації є поширення корупції в органах державної та місцевої влади та управління. 3. Найвищий рівень тінізованості економіки спостерігається у паливно-енергетичній сфері. 4. Практично не контролюється поширення тінізації у торгівлі. 5. Надвисокий рівень тінізації у сфері землекористування – передача ділянок землі за заниженими цінами або безкоштовно. 6. Ліцензії на користування надрами видаються комерційним підприємствам, які не проводять пошукові роботи, як це визначено умовами ліцензій. 7. Високий рівень виробництва підробного алкоголю. 8. Найбільших збитків завдає абсолютно не контрольована та найбільш корумпована сфера зовнішньоекономічної діяльності. 9. Дуже високий рівень тінізації ринку праці, особливо у порівнянні з європ.країнами.

98. Світова практика детінізації економіки.

Детінізація економіки – сукупність макро- і мікрорівневих економічних, організаційно-управлінських, технічних, технологічних та правових державних заходів щодо створення економічних передумов та організаційно-правової інфраструктури повернення підприємницьких відносин з нелегального у легальний сектор економічної діяльності.

Стратегічною метою детінізації економіки має стати істотне зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньових капіталів в легальну економіку. Виведення на "світло" тіньових капіталів сприятиме вагомому збільшенню національного інвестиційного потенціалу і ступеня його реалізації, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на стратегічний розвиток і зростання, сприятиме зміцненню економічної безпеки держави.

Способи детінізації економіки: - нагляд над діяльністю фінансового сектору; - боротьба з корупцією; - реформа урядових установ; - приведення законодавчої та нормативної баз у відповідність із можливостями державних установ та дотримання їх підприємцями; - посилення потенціалу та зміцнення адміністративних функцій урядових установ; - реформа системи оподаткування; - реформи трудового законодавства; - вдосконалення порядку ліцензування та скорочення пов'язаних з цим витрат; - забезпечення елементарною бізнес-інформацією та ознайомлення підприємців із порядком ліцензування; - залучення громадськості до розробки законодавчої та нормативної баз. Гарним прикладом правильних дій щодо детінізації частини економіки є Аргентина, в якій міністр економіки Домінго Кавалло провів програму заходів, направлену на стабілізацію макроекономічної ситуації в країні. Основні характеристики плану «Кавалло»: - обмеження можливостей Центрального банку виробляти нові грошові емісії для покриття бюджетного дефіциту, що знищило інфляцію, покращивши ек. ситуацію в країні і прибравши один зі стимулів тінізації підприємств; - зниження і спрощення імпортних тарифів; ліквідація квот; прискорення бюрократичних формальностей Інший приклад – Сінгапур, де в період 60-90рр. Лі Куан Ю розпочав економічне диво з боротьби з корупцією, яка почалася «шляхом спрощення процедур прийняття рішень і видалення всякої двозначності в законах у результаті видання ясних і простих правил, аж до відміни дозволів і ліцензування». Були різко підняті зарплати суддів, на суддівські посади були залучені «кращі приватні адвокати». Зарплата сінгапурського судді досягла кількох сотень тисяч доларів на рік. Були жорстко придушені тріади, частково за рахунок посилення поліції. Держслужбовцям, що займають відповідальні пости, були підняті зарплати до рівня, характерного для топ-менеджерів приватних корпорацій. Був створений незалежний орган з метою боротьби з корупцією у вищих ешелонах влади.