71.Напрямки вдосконалення діяльності інститутів глобального фінансового менеджменту.

Загалом, формування дієвої системи глоб.фін. управління, зорієнтованого на забезпечення глоб.фін.стабільності, відновлення рівноваги у світовій економіці та створення підґрунтя для стійкого ек.зростання потребує консолідації мотивацій, ініціатив та дій на корпоративному, міждержавному та глобальному рівнях.Синхронізація нац.бізнес-циклів, міжн.характер спекулятивних операцій, неконтрольована емісія долара, гіпертрофований обсяг похідних фін.інструментів, залучення до фін.операцій непрофільних інститутів вимагають не тільки розширення функцій діючих інститутів глобального фін.менеджменту, в першу чергу МВФ, але й формування нових. Напрямки вдосконалення діяльності повинні бути наділені якісно новими компетенціями, а саме: запровадження системи довготермінового глобального фін.планування, формування національних і наднаціональних фондів страхування фін.ризиків, розширення нац. і міжн.фін.резервних і стабілізаційних фондів, запровадження системи міжнародної фін.відповідальності країн за нарощування боргів, фінансове надспоживання і надінвестування, запровадження жорсткого функціонального контролю за діяльністю нац.фін.ринків, прогнозування фін.криз і запобігання й координація виходу з них.

70. Глобальні фінансові дисбаланси: сутність та масштаби.

У вузькому значенні під ними зазвичай розуміють тимчасову нерівновагу платіжних балансів окремих країн, яка виникає у результаті циклічного характеру розвитку їхніх національних економік та обумовлює розрив в обсягах залученого та інвестованого капіталу. Виходячи з подібного трактування сутності фінансових дисбалансів, об’єктом аналізу є сальдо за рахунком поточних операцій держав, тобто вартісні обсяги чистого іноземного інвестування (у випадку дефіциту платіжного балансу) або чистого зарубіжного інвестування (у випадку профіциту). У широкому значенні ф.д. – результат глибоких трансформацій світової економіки, пов’язаних зі стрімким наростанням розриву між матеріально-речовим змістом глобального валового продукту та вартісною формою його вираження через відрив процесів капіталізації компаній від реальної основи соціально-економічного прогресу – зростання продуктивності суспільної праці, наростання асиметрії між обсягами фінансових послуг та реального виробництва, поглиблення диспропорцій між виробничим та спекулятивним нагромадженням капіталу, відсутність ефективних інструментів регулювання національних фінансових ринків, а також наростання асиметричності у галузевій та територіальній диспозиції міжнародних фінансових потоків, у світовому розподілі заощаджень та інвестицій, боргу і кредиту. Одним із аспектів ф.д є світова економічна криза, що почалась із кризи на ринку високоризикових іпотечних кредитів у США, сьогодні зачепила всі без винятку держави світу. У США, у кранах ЄС, в азіатських країнах банкрутують банки, в тому числі ті, що вважались еталоном надійності. Внаслідок кризи штучне стимулювання споживчого попиту в США та порівняно високий обмінний курс долара не спонукали Китай до переорієнтації на внутрішній ринок або регіональні ринки країн Азії, Африки чи Латинської Америки. Якщо збережеться поточна ситуація, коли Китай та інші країни із надлишком заощаджень фінансують дефіцит бюджету США, то дисбаланси можуть поглибитися до такої межі, коли «обвал» долара стає єдино можливим засобом вирішення конфліктної ситуації. Також цілком очевидним є той факт, що стабілізація глобальних фінансових дисбалансів є завданням комплексним та системним, досягнення якого не можливе в рамках лише однієї країни (наприклад, США) чи обмеженої країнової групи, так як обумовлюється багатонаціональними фінансовими дисбалансами. Про це зайвий раз свідчать різноспрямовані тенденції щодо динаміки інвестицій та заощаджень у країнах, які швидко розбудовують свої національні ринки – з одного боку, азійські держави (Республіка Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни), як було наведено вище, підтримують профіцитні сальдо поточного рахунку, а з іншого – у таких постсоціалістичних східноєвропейських країнах, як Угорщина, Польща, Словаччина, Чехія, Албанія, Болгарія, Македонія, Румунія, Хорватія, Латвія, Литва, Естонія, уже тривалий проміжок часу спостерігаються дефіцитні сальдо поточного рахунку завдяки інтенсивному зростанню інвестицій у регіоні, головним чином у країнах з низькими доходами.

72. Головні підходи до визначення сутності операцій з відмивання «брудних грошей» та канали відмивання.

На нинішньому етапі світового розвитку питання визначення сутності категорії «відмивання брудних грошей» є досить актуальним. Дане поняття визначається злочинним діянням у карному законодавстві багатьох країн світу, а особлива увага йому приділяється в кримінальних кодексах США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі. Термін "відмивання" грошей уперше був використаний у 80-х рр. 20ст. у США стосовно доходів від наркобізнесу і у вузькому розумінні позначав процес перетворення нелегально отриманих грошей на легальні. Говорячи про більш широке визначення поняття «відмивання грошей», то воно означає дохід від нелегальної діяльності, спрямованої на свідоме проведення фінансової угоди з метою приховування суті справи, місця, джерела, власника або контролера доходів від протизаконної діяльності, а також в цілому на проведення фінансової угоди з порушенням податкового кодексу. Основними каналами відмивання брудних грошей є ті галузі економіки, де можна в широких масштабах застосовувати підроблені рахунки, накладні із зазначенням занижених або завищених цін; торгівля нерухомістю, творами мистецтва, автомобілями, продаж підакцизних товарів; приватизація державних підприємств, банкрутство й ліквідація господарських суб'єктів; та загалом банківська система, система страхування, ринок капіталів, індустрія розваг.

73. Характеристика способів одержання злочинних грошей та організовані структури, що забезпечують їх відмивання.

Існує досить велика кількість способів одержання злочинних грошей. Основними з них є: - система подвійної бухгалтерії;- навмисні помилки в бухгалтерському обліку;- численні способи заниження прибутку, маніпуляції з активами і пасивами;- угоди без оформлення рахунків;- методи схованого фактурування і схованих тіньових умов;- хабарі. На рахунок останнього способу слід дещо додати. Згідно із законодавством деяких країн сума хабара може відніматися з оподаткованого податком прибутку. У Данії, наприклад, сума хабара просто віднімається з оподаткованого податком прибутку, якщо вона зумовлена виробничою необхідністю і є помірною. В той час, як у Великобританії виплати у вигляді хабарів дозволено віднімати із суми прибутку, який підлягає оподаткуванню, за умови, що метою таких виплат були інтереси виробництва.

Якщо говорити про структури, що забезпечують відмивання брудних грошей, то такими являються, перш за все, організовані злочинні групи, які займаються діяльністю, що приносить великі доходи; по-друге, це посередники, які об’єднують торговців наркотиків з «відмивателями» грошей: так звані «піжони» (що направляють торговців до «відмивателів» і навпаки при цьому не втручаючись в обговорення умов договору про відмивання грошей, визначають ставки за послуги) та «брокери» (зв’язують торговців наркотиків з «відмивателями» і за окрему плату укладають контракти). 3. Організатори (спонсори) відмивання «брудних» грошей, які організовують усю процедуру у великих масштабах та наводять контакти з групою, яка володіє «брудними» грошима. 4. Кур’єри, основним завданням яких є організація транспорту і процедури на першій стадії процесу, котрі до того ж часто використовують фальшиві паспорти і документи. 5. Міняльники валют: власники об’єктів фінансово-господарської діяльності, найчастіше це пункти обміну валют. 6. Професіонали-радники, що роблять маніпуляції в сфері фінансів і законодавства, найчастіше виступають банкірами.

74. Стадії процесу відмивання «брудних грошей», х-ка механізмів відмивання на стадії розміщення.

Існують 3 основні стадії процесу відмивання брудних грошей. Ними є розміщення, маскування та інтеграція. Перша стадія – розміщення – являє собою доходи, одержані безпосередньо від злочину, що вперше розміщуються у фінансових установах або використовуються для скуповування різного виду активів. Друга стадія – маскування, або також «приховування» - працює за такою схемою: виконавець намагається відокремити гроші від їхнього нелегального джерела, проводячи серію фінансових угод з метою втрати зв'язку грошей, які відмиваються, із джерелом їхнього походження. І остання стадія – інтеграція, або іншими словами легітимізація – передбачає, що фінансові ресурси вводяться в легальні господарські структури і фінансові системи з метою їхньої остаточної асиміляції з усіма присутніми там коштами. Характеризуючи основні механізми відмивання на стадії розміщення слід сказати про такі аспекти,які включають різноманітні операції з готівкою, проведені за посередництва великої кількості банківських рахунків, відділень, касирів; переказ на інкасо наявних чеків на пред'явника на суму, нижчу від лімітів, які потребують ідентифікації;багаторазові внески готівки на банківські рахунки громадян своєї країни й іноземців (суми, що за величиною не виходять за межі, перевищення яких зобов'язує банки ідентифікувати клієнта); «смерфінг» - придбання за «брудні» гроші легко переміщуваних майнових цінностей у сумах, які не перевищують межі ідентифікації.

76. Джерела інформації та основні заходи з розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням «брудних грошей».

Розпізнавання має важливе значення в інформуванні правоохоронних органів про здійснення злочину відмивання грошей. Ефективність процедури розпізнавання під цим кутом зору розглядається як значний внесок в успішну роботу органів правосуддя у справі боротьби з організованою злочинністю. Розпізнавання спроб відмивання "брудних" грошей у процесі банківської діяльності розцінюється як сукупність заходів, спрямованих на організацію постійного чи періодичного надходження інформації про клієнтів і підозрілі угоди. Ця інформація може послужити підставою для відповідних дій, які спрямовані на припинення небажаних фінансових зв'язків. Такі дії зазвичай включають етапи: - збирання інформації про угоди, які потенційно можуть бути використані для відмивання грошей, а також створення умов для постійного надходження такої інформації; - оброблення накопиченої інформації за допомогою різних методів, а також класифікація сумнівних і нетипових (незвичайних) угод на підставі різних критеріїв; - моніторинг сумнівних і нетипових операцій; - підготовка висновків на основі обробки інформації, що стала результатом розпізнавання.

Збирання і накопичення інформації. Збирання інформації для розпізнавання становить перший, вступний, етап усього процесу. Він охоплює як активні дії, які полягають у створенні відповідного інструментарію, що полегшує одержання даних, так і дії, пасивно (побічно) пов'язані з визначенням способу доступу до інформації, яка потенційно може бути використана в наступних стадіях розпізнавання. Інформація, яка необхідна для проведення розпізнавання, надходить переважно з таких джерел: - реєстрів угод (трансакцій) з готівкою, які перевищують установлену квоту, а також аналогічних реєстрів угод з використанням безготівкових розрахунків, якщо відповідні внутрішні правила вказують на обов'язковість ведення таких; - інших банківських звітів і банківської документації;

- документів про операції, реалізовані різними категоріями банківських працівників у рамках широко застосовуваної політики "знай свого клієнта", особливо це стосується операцій, виконуваних під час відкриття банківських рахунків для фізичних і юридичних осіб, у процесі ведення цих рахунків, під час контактів з уповноваженими представниками клієнтів і т. ін.; - звітів про операції, виконувані різними банківськими службовцями у зв'язку з контактами з особами - не клієнтами банків, наприклад, які вносять готівку на рахунки банківських клієнтів; - аналізу основних фінансових показників, які стосуються банківської діяльності; - баз даних про банківських працівників; - баз даних про банківських клієнтів, а також інших осіб, які користуються банківськими послугами і використовували або намагалися використовувати банківські операції в злочинних цілях.

Основне джерело інформації для розпізнавання спроб відмивання "брудних" грошей у банках - реєстр наявних угод, які перевищують установлений ліміт. Ще одна категорія інформації, яка може бути корисною для розпізнавання, - всілякі показники, які особливо стосуються роботи із залучення вкладників. Мова тут йде про показники зростання кількості відкритих рахунків за визначений період, флуктуація (підйом чи зниження чисельності) у сфері внесків готівкою, кількість відкритих так званих "заморожених" (бездіяльних) рахунків за певний час (наприклад, за квартал, півроку), показники, які стосуються надходжень грошей на рахунки. Завершує частину даних, необхідних для розпізнавання, різного виду "історична" інформація, яка стосується випадків і подій, пов'язаних з відмиванням грошей чи з підозрами в цих злочинах. Оброблення інформації має відбуватися систематично. Його мета - визначити серед усіх трансакцій такий тип угод, які проходять через банківську систему, що, ймовірніше за все, може бути використане для відмивання "брудних" грошей. Йдеться насамперед про виявлення угод нетипових (незвичайних), тобто таких, котрі відрізняються від інших, раніше багато раз реалізованих даних клієнтом чи певною категорією клієнтів (наприклад, торговими підприємствами, які займаються збутом електронного устаткування), а також незрозумілих угод, тобто таких, у чиїх фінансових характеристиках відсутня повнота і завершеність або мета їхньої реалізації невизначена і неясна. Часто такого типу угоди виділялися як підозрілі. Для оброблення інформації застосовують ряд методів. Найчастіше це порівняння, яке полягає в зіставленні елементів, які характеризують певну угоду із заздалегідь підготовленою і прийнятою в ролі "шаблона" базою даних. Остання є "еталоном" для порівняння. Мета такого методу - встановлення подібності і розходжень у певних фінансових угодах, а також динаміки тих самих трансакцій у часі.

Інший метод, застосовуваний при обробленні інформації, - структурний аналіз, який полягає у виділенні й дослідженні окремих фінансових операцій. Цей метод дає можливість знайти незаконність проведення операції з використанням такого фінансового інструмента, випадки шахрайства, а також відмивання грошей.

Для оброблення інформації можна використовувати ще метод систематизації й угруповання даних про фінансові угоди, який полягає в об'єднанні певних виділених елементів, щоб установити між ними причинно-наслідкові зв'язки. Він дає змогу, наприклад, виділити повторювані операції і вичленувати групи суб'єктів, які можуть потенційно стати учасниками процедури відмивання грошей.

У процесі оброблення банківської інформації застосовують, залежно від виду інформації, а також від методів дослідження, різні способи передачі оброблених даних. Найчастіше використовуються: - діаграма переказів, за допомогою яких відбувається перелив фінансових засобів; - діаграма відносин, яка відображає зв'язок між клієнтами банку - як фізичними, так і юридичними особами; - календар подій, який полегшує аналіз угод, проведених у той самий час; - діаграма частоти фінансових угод; - пам'ятки, які стосуються найважливіших спостережень банківських працівників, які обробляють інформацію про нетипові і неясні угоди; - зіставлення і таблиці ознак, які характеризують неясні і нетипові угоди, а також специфічні симптоми трансакцій такого виду.

Моніторинг. Важливий етап розпізнавання процедури відмивання "брудних" грошей - моніторинг трансакцій, відібраних як нетипові і сумнівні. Мета цього процесу - спостереження за банківським рахунком клієнта, а також за проведеними ним іншими банківськими операціями. Але основним результатом такого спостереження повинно стати підтвердження підозр щодо ознак злочинних дій клієнта (чи декількох клієнтів) або зняття цих підозр і завершення розпізнавання. Моніторинг дає можливість виключити ухвалення яких-небудь необґрунтованих рішень і як результат - направляти в прокуратуру підтверджену інформацію.

Завершення розпізнавання. Розпорядження про закінчення процесу розпізнавання віддає посадова особа, відповідальна за проведення моніторингу спеціально відібраних з цією метою трансакцій. Це робиться на підставі документа, за яким повідомляють прокуратурі про злочин відмивання грошей чи про відмову від підозр у такому злочині. Інформація, отримана в ході банківського розпізнавання, може бути використана з метою: - надання потрібного напряму слідчим діям, які проводять органи правосуддя; - дослідження величини і мети використання коштів, придбаних у результаті злочину; - полегшення дій, спрямованих на відшукування злочинного прибутку; - доведення кримінальної справи до судового розгляду; - підрахунку незаконно отриманих доходів; - полегшення проведення арештів підозрюваних осіб.

77. Функціональні компетенції міжнародних організацій у сфері боротьби з відмиванням «брудних» грошей.

Для протидії відмиванню брудних грошей в 1989 році згідно з рішенням «великої сімки» була створена ФАТФ – міжнародна група з протидії відмиванню брудних грошей, це міжурядова організація. Сьогодні до неї входять 31 країна і дві міжнародні організації.

ФАТФ — це міжурядовий орган, метою роботи якого є розвиток і впровадження на міжнародному рівні заходів і стандартів з боротьби щодо відмивання грошей. ФАТФ відслідковує процеси імплементації таких заходів, вивчає способи і техніку відмивання грошей, розробляє превентивні та запобіжні заходи, сприяє загальносвітовій імплементації стандартів боротьби з відмиванням грошей. Виконуючи зазначені функції, ФАТФ плідно співпрацює з багатьма міжнародними організаціями, чия діяльність також спрямована на протидію відмиванню "брудних" грошей.

Спочатку пріоритетом ФАТФ була боротьба з відмиванням доходів, отриманих від торгівлі наркотиками. Сьогодні діяльність ФАТФ має три головних напрямки: - розширення дію прийнятих нею рекомендацій на всі континенти і регіони земної кулі; - перевірка того, як виконуються в державах-членах і як впроваджуються в інших державах заходи для боротьби з відмиванням грошей, засновані на 40 рекомендаціях ФАТФ, які є керівництвом до дії; - відстеження загальносвітових методів і схем відмивання злочинно нажитих капіталів та розробка контрзаходів.

Ключовим документом ФАТФ є рекомендації, які викладені у формі щорічних звітів організації. Відповідно до звіту за 2006-2007 роки критерії можна поділити на такі групи: - визнання державами відмивання грошей злочином; - встановлення кримінальної відповідальності за такі протиправні дії, а також за неповідомлення про них; - конфіскація отриманих злочинних доходів, а також сприяння іншим країнам у конфіскації таких доходів;

- створення спеціального органу фінансового контролю за сумнівними фінансовими операціями (так званої фінансової розвідки); - введення обов'язкових вимог до всіх фінансових організацій стосовно ідентифікації своїх клієнтів, виявлення, обліку та повідомлення спеціального органу про сумнівні фінансові операції; - звільнення від кримінальної відповідальності осіб за умов подання контролюючому органу інформації про сумнівні фінансові операції; - співпраця з відповідними міжнародними органами та організаціями в боротьбі з відмиванням грошей, у тому числі видача злочинців (екстрадиція).

Одним із напрямків діяльності ФАТФ є визначення так званих некооперативних країн та територій і складання їх переліку, який називають "чорним списком". Хоч включення країни до "чорного списку" і не приводить до застосування санкцій з боку світового співтовариства, однак воно свідчить про ступінь довіри до неї з боку зарубіжних інвесторів. Включення чи виключення з цього списку країни відбувається на засіданнях ФАТФ відповідно до певних критеріїв, визначених цією організацією у 2000 р. і згрупованих у чотири групи: - «прогалини» у фінансовому регулюванні – наприклад можливість здійснення транзакцій в платіжних системах без відповідної авторизації – тобто не можливість встановлення походження коштів; - інші перешкоди законодавчого характеру – сюди відносять наприклад не можливість встановлення особи власника компанії; - перешкоди в міжнародній співпраці – наприклад, законодавча заборона надання інформації міжнародним організаціям, які займаються протидією відмивання коштів, стосовно певних транзакцій; - неадекватність заходів для протидії відмиванню коштів – нестача, або не належна кваліфікація персоналу, хабарництво тощо.

ФАТФ визначає обсяги тіньової економіки у високо-розвинутих країнах на рівні 17 % ВВП, у країнах, що розвиваються — 40 % ВВП, у країнах з перехідною економікою — понад 20 % ВВП. За даними Світового банку у сфері світової тіньової економіки щорічно виробляється товарів та надається послуг на 8—10 трлн дол. США.

Проблемами відмивання брудних грошей переймалися і до створення ФАТФ. Так напередодні Першої світової війти (у 1912 р.) була укладена міжнародна Конвенція у справах, пов'язаних з торгівлею опіумом, а в 1931 р. ця Конвенція була замінена новою Конвенцією, яка обмежувала й регулювала виробництво та розподіл у масштабі планети медикаментів, які містять наркотичні речовини. Після Другої світової війни ініціативу в боротьбі з поширенням наркотиків, а разом з нею і з відмиванням "брудних" грошей, узяла на себе Організація Об'єднаних Націй. Першим кроком у розв’язанні цієї проблеми прийнято вважати Єдину конвенцію Об'єднаних Націй про одурманливі засоби 1961 р., згодом доповнену і змінену Протоколом 1972 р. Доповнення значно розширили перелік одурманливих засобів, які підлягають забороні. До таких разом з опіумом і похідними від нього речовинами були включені синтетичні одурманливі речовини, а також вироби з кокаїну й індійських конопель. Наступним кроком було прийняття Конвенції ООН про психотропні засоби 1971 р., яка значно розширила сферу міжнародного контролю на великий перелік синтетичних наркотиків. Цей документ ратифікували більше 140 держав. Але з розвитком злочинного бізнесу ООН в 1988 р. приймає Віденську конвенцію, яка оголосила «відмивання грошей» міжнародним злочином ( ця конвенція ратифікована Україною 27 листопада 1991 р.).

Ще одним міжнародним документом, що регулює питання «відмивання грошей» є «Конвенція у справах про відмивання доходів, отриманих від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскація», підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р. Цей документ підготовлений Комітетом експертів Ради Європи і містить 44 статті, які мають обов'язковий характер для держав, що підписали і ратифікували цю Конвенцію. Фахівці з права розцінюють цю угоду як найповніший перелік розпоряджень і правил, який охоплює всі етапи юридичної процедури — від початку розслідування до винесення вироку і конфіскації «брудних» грошей. Для реалізації положень відповідних конвенцій у структурі ООН було створено відповідні підрозділи. CICP — Центр з боротьби з міжнародною злочинністю. Це підрозділ ООН, заснований у 1997 р. і відповідальний за боротьбу зі злочинністю і її запобігання, а також за реформу карного права. Особливу увагу Центр приділяє боротьбі з транснаціональною злочинністю, корупцією і незаконним поширенням наркотиків, а також допомозі різним країнам у ратифікації Конвенції стосовно протидії міжнародній злочинності.

ODCCP — Офіс з контролю над наркотиками і запобігання злочинів. Це також підрозділ ООН, центральний офіс якого розташований у Відні. Його основні завдання випливають із назви — це боротьба з нелегальним поширенням наркотиків і з організованою злочинністю, а також з відмиванням грошей, отриманих від цих злочинів. Через цей підрозділ ООН допомагає країнам-членам вводити в себе законодавство проти відмивання грошей, а також розвивати і підтримувати структури, які борються з ним. За допомогою різних програм ОБССР відслідковує й аналізує проблеми, пов'язані з відмиванням грошей, а також виступає посередником між ООН та іншими міжнародними організаціями. CJIN — Інформаційна мережа з питань злочинності й законності, яка забезпечує важливу базу даних з посиланням на адреси сайтів Інтернету, пов'язаних з карним законом. Також є підрозділом ООН. Також для протидії злочинності були створені такі міжнародні організації які тісно співпрацюють з ООН. FOPAC — підрозділ Генерального секретаріату Інтерполу, який займається боротьбою з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом. FINCEN — Відділ боротьби з фінансовими злочинами Міністерства фінансів США, створений у 1990 р. для вивчення, аналізу і поширення інформації про фінансові злочини, особливо інформації щодо відмивання грошей, отриманих від поширення наркотиків.

75. Механізми відмивання «брудних грошей» на стадіях маскування та інтеграції.

Маскування брудних грошей є другою з трьох існуючих стадій процесу відмивання грошей. Вона передбачає угоди з використанням банкоматів, прямі електронні депозити (наприклад, виплата винагород чи соціальної допомоги); перекази в місці продажу (point of sale transfer — POS); поштові перекази — на території однієї держави для їхньої реалізації можуть бути використані внутрішні системи міжбанківських розрахунків, які існують у багатьох країнах світу; оплату рахунків за телефонні переговори. Нерідко для маскування «брудних» грошей використовується технологія, яка полягає в прийнятті готівки з одночасним закриттям існуючих банківських рахунків з метою відкриття нових, в інших банках у даній країні чи за кордоном. За вимогою клієнта виконується припинення проведених раніше операцій; при цьому банківський касир переказує гроші на інші зазначені клієнтом рахунки, одночасно симулює виплату цих грошей клієнту готівкою. Третя стадія, що має назву інтеграція (або іншими словами легітимізація) має місце бути при наступних діяннях: застосування рахунків-фактур на імпортні й експортні товари при проведенні торгових угод, а також використання з цією метою банківського персоналу; укладання угод купівлі-продажу предметів тривалого користування (автомобілі, яхти, літаки, предмети старовини, нерухомість) через підставні фірми; кредитування самого себе;контрабанда готівки;скуповування підприємств, які банкрутують, з метою створення видимості, начебто доходи, одержані зі злочинних джерел, — це насправді прибуток від придбаного підприємства.