62. Сучасна інформаційна політика України: міжнародна стратегія та національна специфіка.

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є: - забезпечення доступу громадян до інформації; - створення національних систем і мереж інформації; - зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; - забезпечення ефективного використання інформації; - сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; - створення загальної системи охорони інформації; - сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. Діяльність в галузі інформації регламентує низка законів. До таких Законів можна віднести: “Про інформацію” (1992р.), “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992р.), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”(1992р.), “Про телебачення та радіомовлення”(1993р.), “Про державну таємницю”(1994р.), “Про інформаційні агентства”(1995р.), “Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”(1997р.), “Про національну програму інформатизації”(1998р.) та інші.

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

64. Підсистеми фінансової безпеки та їх взаємозв’язок.

Фінансова безпека країни - це система, яка складається з наступних підсистем : - бюджетна безпека - це стан забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного й місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів; - валютна безпека - це такий стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експорту, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимально захищає від потрясінь на міжнародних валютних ринках; - грошово-кредитна безпека - це такий стан грошово-кредитної системи, який характеризується стабільністю грошової одиниці, доступністю кредитних ресурсів та таким рівнем інфляції, що забезпечує економічне зростання та підвищення реальних доходів населення; - боргова безпека - це такий рівень внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для вирішення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету і руйнуванням вітчизняної фінансової системи; - безпека страхового ринку - це такий рівень забезпеченості страхових компаній фінансовими ресурсами, який дав би їм змогу в разі потреби відшкодувати обумовлені в договорах страхування збитки їх клієнтів і забезпечити ефективне функціонування; - безпека фондового ринку - це оптимальний обсяг капіталізації ринку (з огляду на представлені на ньому цінні папери, їх структуру та рівень ліквідності), здатний забезпечити стійкий фінансовий стан емітентів, власників, покупців, організаторів торгівлі, торгівців, інститутів спільного інвестування, посередників (брокерів), консультантів, реєстраторів, депозитаріїв, зберігачів та держави в цілому.

63. Ключові підходи до визначення сутності фінансової безпеки та характеристика факторів, які її визначають.

Системний. Основний чинник формування – захист комерційної таємниці. Проблему ФБП пропонувалося вирішувати виходячи з передумови, що ступінь надійності всієї системи збереження інформації визначається рівнем безпеки найслабкішої ланки, якою вважається персонал організації. Стратегічний. Основний чинник формування - Стан захищеності від внутрішніх, зовнішніх загроз. ФБП визначається як стан ефективного використання ресурсів та існуючих ринкових можливостей підприємства, що дає змогу запобігати внутрішнім і зовнішнім загрозам, забезпечувати тривале виживання та стійкий розвиток на ринку відповідно до обраної ним місії. Забезпечення ЕБП можна розглядати як процес попередження різноманітних збитків, що можуть виникнути під дією несприятливих факторів на всіх напрямах виробничо-фінансової діяльності підприємства. Негативні впливи можуть здійснювати як внутрішні, так і зовнішні фактори: суб’єктивні та об’єктивні. Гармонізаційний. Основний чинник формування - гармонізація економічних інтересів суб’єктів. ФБП розглядається як міра гармонізації в часі іпросторі економічних інтересів підприємства з інтересами пов’язаних з ним суб’єктів зовнішнього середовища, що діють поза його межами. Ресурсно-функціональний. Основний чинник формування – ефективне використання ресурсів або потенціалу та виділення функціональних складових. ФБП – це стан найбільш ефективного використання корп. ресурсів для запобігання загрозам і для забезпечення стабільного функціонування підприємства в даний час і в майбутньому. Під ФБП розуміють такий стан юридичних, виробничих відносин і організаційних зв’язків, матеріальних та інтелектуальних ресурсів, при якому забезпечується стабільність його функціонування, фінансово-комерційний успіх, прогресивний науково-технічний і соціальний розвиток. Ринковий. Основний чинник формування – наявність конкурентних переваг. ФБП – комплекс заходів, що сприяють підвищенню фінансової стійкості госп.суб’єктів за умов ринкової економіки, які захищають їх комерційні інтереси від впливу негативних ринкових процесів. Це наявність конкурентних переваг, зумовлених відповідністю матеріального, фінансового, кадрового, техніко-технологічного потенціалів та організаційної структури підприємства його стратегічним цілям і завданням. Кримінальний. Основний чинник формування – захист проти економічних злочинів. ФБП – сукупність чинників, які забезпечують незалежність, стійкість, здатність до прогресу в умовах дестабілізуючих факторів.

65. Система показників оцінки рівня фінансової безпеки: підходи МВФ та вітчизняна практика.

Фінансова безпека – це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання.

Існують офіційні показники рівня фінансової безпеки – індикатори та порогові значення індикаторів.

1. Бюджетна безпека
Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет, %	Не більше 30
Відношення дефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП, %	Не більше 4
Покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень, %	Не більше ЗО
Обсяг трансфертів з державного бюджету, % до ВВП	Не більше 10- 15
Амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами України, %	Не більше 20- ЗО
2. Безпека грошового ринку та інфляційних процесів
Відношення обсягу грошового агрегату МЗ до ВВП (рівень монетизації), %	Не більше 50
Відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу), кількість оборотів	Не більше 2
Обсяг готівки, % до ВВП	Не більше 4
Рівень інфляції (до грудня попереднього року), %	Не більше 107
Рівень середньої відсоткової ставки кредитів комерційних банків відносно інфляції, %	Не більше 5
3. Валютна безпека
Темп зміни індексу офіційного курсу гривні до долара США до показників попереднього періоду, %	Не більше 6
Відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів (рівень доларизації), %	Не більше 25
4. Боргова безпека
Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, %	Не більше 55
Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП, %	Не більше 25
Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США	Не більше 200
Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, %	Не більше ЗО

66. Сутність та характеристика офшорних зон, їх вплив на міжнародну фінансову безпеку.

Серед сучасних фінансових центрів особливе місце посідають офшорні зони – позанаціональні фінансові центри, які здійснюють великомасштабні операції кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах.). Характеристика о.з.: 1. Ліберальне валютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючи при цьому зайвих обмежень на фінансові інститути (низькі податки, незначне державне втручання); 2. Здійснення валютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою; 3. Законодавчий допуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офіційний обмінний курс нижчий від ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий. Основні риси офшорних центрів: 1. Політична і економічна стабільність у країні. 2. Гарантія дотримання фінансової і банківської таємниці. 3.Відсутність валютних обмежень.4. Вільні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій. 5. Зручна правова система.6. Виконання індивідуальних потреб клієнтів. Беручи до уваги глобальну фінансову кризу, яка охопила практично всі країни світу, постає питання фінансової безпеки країн, а саме чи має посилення відкритості позитивний вплив на розвиток економіки країни.  Адже створюючи офшорні компанії, власники можуть отримати низку переваг, проте поряд із ними є і низка очевидних недоліків: створення передумов для відтоку капіталу, підтримка тіньового сектору економіки, скорочення зайнятості в країнах- донорах, отримання позаконкурентних переваг компаніями, які використовують офшори, негативний вплив на соціально-економічну ситуацію в країнах-донорах, пов'язаний з ухиленням від оподаткування, несправедливі податкові умови та інші . Офшорні операції дедалі частіше спираються не тільки на договори купівлі-продажу, але й на лізингові, комісійні, трастові, страхові та інші форми комерційних операцій. В Україні офшорним зонами можна також назвати вільні економічні зони, за допомогою яких досягається відкритість економіки нашої держави і стимулюється міжнародне економічне співробітництво за рахунок залучення іноземних інвестицій.

67. Типізація офшорних зон та механізми їх використання.

Офшорні зони – позанаціональні фінансові центри, які здійснюють великомасштабні операції кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах). Типи о.з.: 1. Власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які належать до «податкових гаваней». 2. Юрисдикції з «помірним» рівнем оподаткування.3. Комбіновані юрисдикції. Існує 4 способи використання офшорних центрів, які включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і злочинні: По-перше, офшорні центри можуть використовувати з будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли йдеться про операції, які визначають розмір виплати національних податків. По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника податків і одночасно в повній відповідності з законом. По-третє, використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування, яке застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. По-четверте, податкове шахрайство, яке є злочинним діянням, за допомогою якого платник незаконно прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати податків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Механізми викор. офшорних центрів : 1) Трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу. 2) Використання ротаційних компаній з метою «перекидання» коштів чи цінних паперів з країни в країну без зміни власників грошових сум чи цінних паперів. РИСИ РОТАЦІЙНОЇ КОМПАНІЇ: 1. Засновник компанії володіє повним пакетом акцій та здійснює над нею повний контроль;2. Розміщення компанії тільки в офшорному центрі, відтак – її податкова незалежність є повною і всі податки виплачуються в офшорному центрі; 3. Маніпулювання міжнародними угодами; 4. Зміна місця проживання шляхом переселення в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.