44. Сучасний інструментарій забезпечення ек.Безпеки країн.

Передбачаючи інструменти і механізми гарантування економічної безпеки, слід ураховувати загрози економічній безпеці, а також брати до уваги коротко- або довгостроковий характер дії цих загроз і можливості запобігання їм у даному періоді. З цієї точки зору першорядне значення має зміцнення державної влади, підвищення довіри до її інститутів, а також раціоналізація механізмів вироблення рішень нормування економічної політики. Без додержання цих вимог спроби підтримки виробничого і ресурсного потенціалу та подолання структурних деформацій, що своєю чергою потребує залучення значних фінансових і матеріальних ресурсів, наштовхуватимуться щонайменше на неефективне використання державних коштів. Заходи, спрямовані на гарантування економічної безпеки, мають реалізовуватися в напрямку здійснення чіткої структурної й соціальної політики, посилення активності держави в інвестиційній, фінансовій, кредитно-грошовій, зовнішньоекономічній сферах і продовження інституціональних перетворень. Економічна безпека досягається завдяки єдиній державній політиці, узгодженій, збалансованій, скоординованій системі заходів, адекватних внутрішнім і зовнішнім загрозам. Без цього неможливо вийти з кризи, стабілізувати економічну ситуацію в Україні, створити ефективні механізми соціального захисту населення.

Механізм гарантування економічної безпеки — система організаційно-економічних і правових заходів для запобігання економічним і соціальним загрозам, підвищення рівня економічної безпеки. Він містить такі елементи: об'єктивний і всебічний моніторинг економіки і суспільства для виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці; вироблення межових, гранично припустимих значень соціально-економічних показників, недотримання яких спричинить нестабільність і соціальні конфлікти; діяльність держави щодо виявлення й попередження внутр і зовн загроз безпеці економіки, реалізації наявних можливостей.

45 Місце людського капіталу у формуванні нац.Ек.Безпеки.

Соц.-ек. розвиток на сучасному етапі х-ується зростанням ролі і значення та перетворенням людського капіталу в домінуючу продуктивну силу. Водночас набуття економікою глобального статусу, пошук резервів підвищення конкуренції за фінансові ринки, сектори послуг та споживчі ринки перетворює людський капітал в ключовий елемент держ.політики та інструмент набуття переваг на міжн. арені.

Людський капітал на рівні держави чи національної економіки виступає ключовим чинником конкурентоспроможності в системі розподілу інвестиційних потоків світової економіки. На сучасному етапі економічного розвитку відстежується існування двох підсистем людського капіталу держави: знаннєво-освітнього, тобто господарського потенціалу та споживчого, що відповідає обсягам споживання, тобто масштабам національної економіки. До чинників формування конкурентоспроможності країни відносяться: - демографічний потенціал – чисельність населення, споживачів, зростання яких формує резерви збільшення виробництва, і як наслідок, національної економіки; - доходи населення, збільшення яких поряд ефектами попереднього чинника, зміщує структуру споживання в сторону товарів тривалого використання, забезпечує формування високотехнологічних галузей орієнтованих на інноваційний розвиток, нагромадження ресурсів інвестування в освіту, охорону здоров'я, наукові дослідження тощо; - структура економіки, в якій переважання галузей орієнтованих на товари кінцевого споживання та незначна частка мілітаризованих секторів забезпечує високий мультиплікативний ефект від приросту споживання; - відсутність надмірної концентрації держ.регулювання галузей та секторів економіки, перегулювання системи управління макроекономічними процесами, усунення бар'єрів міжн.торгівлі; - низький рівень економічної та політичної корупції, що забезпечує уникнення вищості окремих осіб, національних, соціальних та політичних груп над іншим населенням. В межах приведених чинників два перших визначають формування людського потенціалу держави, а три останні – його перетворення в людський капітал.