
- •1. Сутність категорії «безпека» та її класифікація.
- •2. Генезис та еволюція системи мб, її сучасні рівні.
- •3. Структура сучасної системи мб та її принципи.
- •4. Нац.Безпека та система національно-державних інтересів.
- •5. Поняття «небезпека» та її типологія.
- •6. Основні функції системи безпеки держави.
- •7. Підходи до визначення сукупної сили держави.
- •8. Значення статусу держави за фактором «економіка» в інтегральній оцінці сили держави.
- •9. Система мб: структура, принципи, сучасні характер-ки
- •10. Регіональні та глобальні загрози міжнародній безпеці.
- •11. Проблеми безпеки на Близькому та Середньому Сході.
- •12. Формування регіональної безпеки на євразійському пострадянському просторі.
- •13. Проблеми безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
- •14. Особливості системи регіональної безпеки в Європі.
- •15. Геополітичні загрози сучасної міжн.Системи безпеки.
- •16. Операційні моделі міжнародної безпеки.
- •17. Система колективної безпеки країн.
- •18. Переваги та вади режиму колективної безпеки в умовах глобалізації.
- •19,20.Механізм гарантування нац.Безпеки поза блок. Країн.
- •21. Вплив глобалізації на систему міжнародної безпеки.
- •22. Сутність поняття «міжн.Конфлікт», його класифікація.
- •23. Фази розвитку міжнародного конфлікту.
- •24. Роль нато у формуванні сучасної системи мб
- •25. Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки.
- •26. Сучасна роль обсє у становленні, розвитку системи мб
- •27. Засоби та інструменти міжнародного впливу на недопущення військових конфліктів.
- •28. Феномен міжнародного збройного втручання як центральної проблеми формування нової системи мб.
- •29. Комплекс реального і потенційного розповсюдження зброї масового знищення.
- •30. Глобальний характер загрози міжнародного тероризму.
- •31. Внутрішні збройні конфлікти та миротворча діяльність.
- •32. Сутність поняття «національна економічна безпека».
- •33. Сутність і характеристика класифікації загроз економічній безпеці суб’єктів господарювання.
- •34. Особливості взаємозв’язку та взаємодії рівнів національної економічної безпеки.
- •35. Критерії та індикатори національної економ.Безпеки.
- •36. Характеристика індикаторів і критеріїв оцінки макроекономічної безпеки України.
- •37. Загальна характеристика підсистем ек.Безпеки України
- •38. Передумови та фактори формування економічної безпеки вітчизняних суб’єктів господарювання.
- •39. Сучасні загрози економічній безпеці країн єс
- •40. Основні фактори формування економічної безпеки на пострадянському просторі.
- •41. Національний економічний інтерес в глоб.Вимірі.
- •42.Особливості реалізації національних економічних інтересів України в екзогенній сфері.
- •43. Реалізація національних інтересів країн у зовнішньоекономічній сфері.
- •44. Сучасний інструментарій забезпечення ек.Безпеки країн.
- •45 Місце людського капіталу у формуванні нац.Ек.Безпеки.
- •46. Характер впливу дезінтеграційних процесів на міжнародні конфлікти.
- •47. Сучасна роль оон у збереженні миру і реалізації миротворчих операцій.
- •48. Види миротворчих операцій оон.
- •49. Ключові причини міжнародних гуманітарних операцій.
- •50. Міжнародний тероризм як форма асиметричної війни.
- •52. Участь України в боротьбі з міжнародним тероризмом.
- •53. Сутність поняття «міжнародна інформаційна безпека» та ключові моделі її забезпечення.
- •54. Ідентифікація загроз міжнародній інформаційній безпеці та сфери їх прояву.
- •55. Підходи розвинутих країн та країн, що розвиваються, до проблем міжнародної інформаційної безпеки.
- •56. Ключові напрями дій світової спільноти із забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.
- •57. Особливості європейської регіональної системи захисту інтелектуальної власності.
- •58. Характеристика американської та японської систем захисту інтелектуальної власності.
- •59. Масштаби і характеристика сучасного інформаційного розриву країн світового співтовариства.
- •60. Інформаційні війни та технології їх реалізації.
- •61. Діяльність оон у сфері забезпечення міжн.Інф. Безпеки.
- •62. Сучасна інформаційна політика України: міжнародна стратегія та національна специфіка.
- •68. Вплив глобальної фін.Кризи на різні країни та регіони.
- •69. Характеристика заходів виходу з країн з фін.Кризи.
- •71.Напрямки вдосконалення діяльності інститутів глобального фінансового менеджменту.
- •70. Глобальні фінансові дисбаланси: сутність та масштаби.
- •78. Характеристика законодавства України у сфері боротьби з відмиванням «брудних грошей».
- •79. Характеристика рекомендацій фатф у сфері протидії відмиванню «брудних грошей».
- •84. Сучасна система забезпечення продовольчої безпеки у провідних країнах світу.
- •85. Роль гмо у забезпеченні глоб.Продовольчої безпеки.
- •86. Світовий досвід регулювання безпечності продуктів харчування та розв’язання глобальної продовольчої безпеки.
- •87. Головні напрямки реформування агропромислового сектору України в контексті забезпечення нац.Прод.Безпеки.
- •88. Поняття та специфіка тіньової економіки.
- •89. Сутність економічної злочинності та її види.
- •90. Законодавчі та екон.Засоби легалізації тіньового бізнесу.
- •91. Тіньова економіка як суспільне явище: позитивні та негативні прояви.
- •92. Неформальна економіка, її сутність та види.
- •93. Умови існування тіньової економіки в країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку.
- •94. Шляхи детінізації економіки.
- •95. Методи оцінки тіньової економіки.
- •96. Тіньова економіка в Україні, форми її прояву.
- •97. Практичні види та специфіка тіньової економіки.
- •98. Світова практика детінізації економіки.
- •99. Паливно-енерг.Комплекс в системі нац.Ек.Безпеки країни.
- •100. Сутність енергетичної безпеки держави, її осн.Аспекти.
- •101. Паливно-енергетичний баланс країни, сутність та методика та підходи до формування.
- •102. Сучасні тенденції світового енергоспоживання.
- •103. Рівень забезпеченості країн паливно-енергетичними ресурсами та глобальна асиметрія їх розміщення.
- •104. Важелі держ.Регулювання у сфері енерг.Безпеки.
- •105. Характеристика злочинів у нафтогазовому комплексі.
- •106. Проблеми незаконного обігу радіоактивних речовин.
- •108. Підходи до забезпечення енергетичної безпеки держави.
- •107. Нормативно-правова база забезпечення енергетичної безпеки у світі.
- •109. Енергетичне співробітництво в умовах нових викликів у світовій енергетиці.
- •110. Загрози енергетичній безпеці в умовах посилення конкуренції на глобальному та рег.Ринках енерг.Ресурсів.
- •111. Концептуалізація енергет.Безпеки в європ. Контексті.
- •112. Енергетична безпека у світі: регіональні особливості.
- •113. Екологічна складова в контексті міжнародної безпеки.
- •114. Науково-технічний прогрес та його екологічні наслідки.
- •115. Міжнародні зусилля країн у підтримці клімату та збереженні екосистеми.
- •116. Концепція стійкого розвитку як універсальний механізм досягнення економіко-екологічної безпеки.
- •119. Конвенції з урегулювання проблем сфери екол.Безпеки.
- •117. Підходи до охорони навколишнього середовища в контексті забезпечення міжнародної екологічної безпеки.
- •118. Міжнародні організації, що провадять діяльність з охорони навколишнього середовища.
- •120. Участь України в механізмах Кіотського протоколу.
- •Сутність категорії «безпека» та її класифікація.
- •Генезис та еволюція системи мб, її сучасні рівні.
25. Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки.
Європейський союз (ЄС), створений на підвалинах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) з метою економічної та політичної інтеграції, піднесення економіки та життєвого рівня населення європейських країн. Та головною тенденцією розвитку ЄС в ХХІ ст. стала тісна інтеграція не тільки в економічній, соціальній, а й у політичній та оборонній сферах (новий вектор європейської інтеграції — спільна європейська політика безпеки та оборони). Ідея безпеки у Європі завжди сприймалася державами по-різному, найактивнішим прихильником розвитку самостійного оборонного потенціалу ЄС була і залишаються Франція і Німеччина, головним опонентом франко-німецької групи завжди була Велика Британія. Процес побудови європейської системи безпеки розпочався після підписання угоди між ЄС та НАТО щодо запровадження механізму взаємодії органів обох структур та використання можливостей альянсу (так звана угода Берлін плюс 2002 р.). Важливим досягненням у справі інтеграції у сфері озброєнь стало створення Європейського Агентства з питань оборони, схвалене на саміті ЄС у Брюсселі в 2004 році. Питання трансформації трансатлантичної архітектури безпеки в результаті розширення компетенції ЄС посідає особливе місце у взаєминах США і Євросоюзу. Аналізуючи перспективи європейської політики у галузі безпеки і оборони, можна говорити, що трансатлантичні зв’язки, принаймні, у коротко- і середньостроковій перспективах зберігатимуть свою ключову роль. Це пов’язано з тим, що зі свого боку, Європа усвідомлює той факт, що в епоху глобальних ризиків та асиметричних загроз забезпечення власної безпеки без участі США неможливе. Цікавим є те , що сили ЄС діють в тих же регіонах, що і сили Альянсу: в Афганістані, на Балканах, в Африці. Але вони були залучені вже на пост-конфліктному етапі, або для врегулювання криз низької інтенсивності. У Європейського Союзу немає можливостей врегульовувати кризи середнього і великого масштабів, вести глобальне протистояння проти міжнародного тероризму і самостійно контролювати важливі шляхи нелегального транспортування зброї, наркотичних засобів і нелегальних мігрантів.
Пріоритетним напрямом подальшого розвитку ЄПБО визнається не кількісне нарощування показників, а якісна реалізація потенціалу в цій сфері, що у свою чергу висуває перед державами-членами ЄС такі завдання: покращення способів та засобів здобуття інформації на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях; підвищення ефективності взаємодії національних компонентів ЗС за рахунок розробки і прийняття на озброєння уніфікованих систем озброєння та військової техніки; досягнення чисельності ЗС поставленим завданням, а також більш активне залучення резервістів до проведення операцій; зменшення витрат на утримання особового складу шляхом скорочення чисельності військ і зайвого озброєння та впровадження автоматизованих систем озброєння; повне використання європейського оборонно-промислового потенціалу та створення умов для подальшого розвитку оборонного виробництва через збільшення інвестицій в модернізацію оборонної, технологічної і промислової бази; забезпечення гнучкості реагування на кризові ситуації; використання досягнень науки у сферах ядерної енергії, нанотехнологій та біології, а також впровадження цивільних технологій у військову сферу.
Роль Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі у становленні і розвитку міжнародної безпеки. Організація з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), яка стала результатом трансформації та розвитку Наради з безпеки і співробітництва у Європі (НБСЄ). В січні 1995 року вона набула статусу міжнародної організації. У листопаді 1993 р. Форум прийняв чотири важливих документи: "Стабілізаційні заходи в умовах локалізованих кризових ситуацій"; «Керівні принципи здійснення передачі звичайних озброєнь»; «Планування оборони; Контакти і співпраця у військовій галузі». В руслі контролю над звичайними озброєннями, під час відкриття саміту НБСЄ в Парижі 19 листопада 1990 р., 22 країни НАТО та тодішньої Організації Варшавського договору підписали Договір про звичайні збройні сили в Європі, який обмежує цю категорію сил в Європі від Атлантичного океану до Уральських гір. Дейтонська мирна угода 1995 р. відкрила шлях до переговорів із заходів зміцнення довіри й безпеки між суб'єктами Боснії— Герцеговини, а також режиму контролю над озброєннями для сторін Дейтонської угоди. У Копенгагені в грудні 1997 р., яка ухвалила рішення про Основні напрямки розробки Документа-хартії ОБСЄ з питань європейської безпеки. На зустрічі в Копенгагені було вирішено, щоСпільна концепція розвитку співпраці між взаємопідсилюючими інституціями має закласти підвалини для такої роботи. На одинадцятій зустрічі Ради міністрів 1 - 2 грудня 2003 року була ратифікована Стратегія ОБСЄ з протидії загрозам безпеці та стабільності в XXI столітті. В Стратегії визначені загрози миру та стабільності в світі, а також напрями діяльності ОБСЄ для відображення цих загроз. Ця Стратегія задекларувала, що Рада Безпеки ООН несе першочергову відповідальність за підтримку миру та безпеки, та грає вирішальну роль в укріпленні безпеки та стабільності в світі.