21. Вплив глобалізації на систему міжнародної безпеки.

Факти,що засвідчують існування впливу глобалізації на МБ:

1. США - єдина у світі військова наддержава, геополітичним амбіціям якої складно протистояти. 2. Після закінчення “холодної війни” великі держави (окрім США), вирішуючи проблеми безпеки, перш за все, керуються регіональними інтересами. 3. Внаслідок глобалізації зросла конкуренція між великими державами і регіонами світу. 4. Збільшення кількості конфліктів і локальних війн, що є наслідком зникнення стримуючих механізмів після розпаду біполярної системи світу та міжнародним «співробітництвом». За холодної війни більшість локальних конфліктів не вирішувались, накопичуючи від’ємний потенціал, а коли зник нагляд з боку США та СРСР,конфлікти загрозливим чином оновилися. 5. Загроза національній безпеці перестає бути виключно військовою, а набуває різного характеру. Необхідним є створення глобального механізму координації і співробітництва між країнами. На перший план виходять глобальні проблеми (збройні конфлікти, масова бідність, деградація навколишнього середовища, потоки біженців, наркотики, злочинність тощо), вирішення яких потребує колективних зусиль. 6. В багатьох регіонах відбувається зсув у напряму спільної оборони або багато-сторонніх заходів безпеки. Сьогодні військова глобалізація, загрози та виклики глобального характеру спонукають до переосмислення ідеї національної безпеки та її практичної реалізації. Доктрина національної безпеки лишається одним з найважливіших принципів сучасної державності. 7. За рахунок глобалізації були створені такі міжнародні організації основним завданням яких стало збереження міжнародної безпеки(ООН, Рада безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ОДКБ (в СНД), ШОС, Регіональний форум (в АСЕАН), Рух держав, що не приєдналися; Ліга арабських держав, Організація африканської єдності та інші регіональні організації.)

22. Сутність поняття «міжн.Конфлікт», його класифікація.

Міжнародний конфлікт - безпосереднє чи опосередковане зіткнення інтересів двох чи більше сторін (держав, груп держав, народів, політичних течій) на основі наявних між ними протиріч об’єктивного чи суб’єктивного характеру. За своїм походженням протиріччя та породжені ними проблеми у відносинах між державами є: територіальними, національними, релігійними, економічними, військово-стратегічними, науково-технічними тощо. Головна і остаточна (кінцева) форма протиріч - політична, оскільки протиріччя усвідомлюються і вирішуються державами з притаманною їм внутрішньою, зовнішньою і військовою політикою через механізм формування і здійснення цієї політики. Міжнародні конфлікти за силами учасників поділяються на: ♦ Симетричні - характеризується приблизно рівними силами втягнутих у конфлікт сторін. ♦ Асиметричні - конфлікти з різкою відмінністю потенціалів конфліктуючих сторін. Класифікація конфліктів за А.Раппопорт (форма протікання міжнародного конфлікту): у формі «бойових дій», у формі «гри», у формі «дебатів».

23. Фази розвитку міжнародного конфлікту.

Фази розвитку міжнародного конфлікту - довільні, абстрактні відрізки часу, в яких розвивається даний конфлікт, вони реальні, визначаються історичними і соціальними причинами. Ці причини знаходять прояв у конкретних ознаках, що належать до змін внутрішніх характеристик держав-учасниць конфлікту, загальним політичним і конкретним інтересам, цілям, засобам, зовнішнім союзам і зобов’язанням учасників конфлікту, втягуванню нових учасників із притаманними їм і застосовними у даному конфлікті засобами боротьби, союзам і зобов’язанням, міжнародним умовам, в яких конфлікт розвивається.

Фази: 1 - Оформлені на основі об’єктивних і суб’єктивних протиріч, економічних і політичних інтересів сторін , що стикаються на міжнародній арені, принципово політичне відношення і відповідні йму економічні, ідеологічні, військово – стратегічні, дипломатичні відносин з приводу даних протиріч, виражені в тій чи іншій мірі гострій конфліктній формі. 2 - Суб’єктивне визначення конфліктуючими сторонам своїх інтересів, цілей і форм боротьби для вирішення об’єктивних протиріч з урахуванням свого потенціалу і можливостей застосування мирних і не мирних засобів, використання зовнішніх союзів і забовязань; оцінка загальної внутрішньої і міжнародної ситуації. 3 - Використання сторонами широкого діапазону економічних, політичних, ідеологічних, психологічних, моральних, правових, дипломатичних і військових (але не у формі прямої збройної війни) засобів, втягнений у конфлікт в різній мірі інших держав - індивідуально, через блоки і договори, через ООН - з подальшим ускладненням системи політичних відносин і дій всіх прямих і опосередкованих учасників даного конфлікту. 4 - Нарощення боротьби до найбільш гострого політичного рівня – міжнародної політичної кризи, яка може охопити відносити безпосередніх учасників, держав регіону, інших регіонів, найбільших держав, ООН , а інколи весь світ, перерости у світову кризу, що вже несе загрозу до збройної боротьби. 5 - Міжнародний збройний конфлікт, що починається з обмеженого конфлікту і може розвиватися до більш високого рівня збройної боротьби із застосуванням сучасної зброї, втягненням союзників і найбільших світових держав, розширенням території.