18. Зародження передумов формування української народності.

Землі південної та південно-західної Русі, що від часів антського союзу, дулібського та полянського племінних об’єднань відігравали провідну роль в історії східних слов’ян, стали генетичною базою формування українського народу. Дослідження писемних пам’яток свідчать, що українська мова почала формуватися вже за часів Київської Русі. До ХІІІ ст. на землях сучасної України сформувалися Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке князівства. Галицько-Волинське князівство стало безпосереднім спадкоємцем традицій Київської Русі. Після 1340р. , коли Галицько-Волинське князівство припинило своє існування, українські землі були поділені між сусідніми державами, але там уже існувала самобутня народність, яка зберегла національні риси попри втрату державності.

Територія, на якій формувалася українська народність, продовжувала називатись Руссю. Народ називав себе руським, русинами, а свою мову – руською. Разом з тим, у ХІІ ст. уперше з’явився термін “Україна”, який став етнонімом наших земель. Уперше зустрічається у літописному оповіданні про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187 р.

Назва “Україна” протягом наступних століть у зв’язку з формуванням українського народу, набуває нового значення. З ХVІ ст. вона застосовується в офіційних актових матеріалах стосовно територіальних одиниць більшої частини краю.

Назву “Україна” знаходимо в листах Богдана Хмельницького, творах Гійома Боплана (“Опис України”), П’єра Шевальє (“Історія війни козаків проти Польщі”) тощо.

У науково-публіцистичній літературі існують різні тлумачення походження терміну “Україна”. Одні автори пов’язують цю назву з порубіжними землями південно-західної Русі, інші – зі словом “край”, “країна” (у значенні “рідний край”, “рідна країна”, “рідна земля”).

Отже, вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси II—VII ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох сучасних народів. Українці — не виняток у цьому процесі. Вони прямі етнокультурні спадкоємці склавинів і частково антів.

19. Культура, освіта Київської русі.

Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світової цивілізації.

З глибокої давнини бере початок усна народна творчість — казки, легенди, пісні. Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини Володимирового циклу, які створювалися в Х—XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них. Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи — зводи записів про історичні події, викладені у хронологічній послідовності. Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ», створена на початку XII ст.

Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.

Значного розвитку набула архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою (на його утримання князь брав десяту частину доходів своїх підданців). Вона була прикрашена фресками, мозаїкою. Пізніше було зведено найбільший храм Київської Русі — Софійський собор. За його зразком у Чернігові будується Спаський собор, у Новгороді та Полоцьку — Софійські собори. Ярослав Мудрий споруджує у Києві Золоту браму.

Центрами культури у Київській Русі були монастирі. Одним з них був Києво-Печерський монастир, заснований за Ярослава Мудрого преподобним Антонієм, на взірець того, який він же започаткував у Чернігові. В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра «Остромирове євангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.

Розквітає ювелірне мистецтво. Київські майстри володіли різними способами обробки коштовних металів — зерню, сканню, перегородчастою емаллю. КР завжди славилася талановитими музикантами, співаками, танцюристами, бродячими акторами. Існувало два алфавіти: кирилиця та глаголиця. Оф – кир. Християнство - шкільна освіта. І-ші шк. В Києві – за Володимира. Зростання економічних і культурних зв'язків Київської Русі, піднесення суспільного життя зумовили наступний розвій її культури.

Отже, характерними ознаками та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ.