- •37. Виробничий потенціал України: його структура та особливості розміщення
- •Сутність та шляхи підвищення науково-технічного потенціалу України.
- •Роль інноваційного фактору в економічному зростанні України.
- •Структура і роль паливо-енергетичного комплексу України.
- •Структура та основні риси паливної промисловості України
- •42.Структура особливості розміщення та проблеми розвитку електроенергетики України.
- •44.Роль машинобудування в економічному розвитку країни.
Роль інноваційного фактору в економічному зростанні України.
Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягати лише за умови систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого — орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність
Основним завданням інноваційної діяльності є модернізація та структурна перебудова всієї економіки, що є основним критерієм розвитку регіонів.
Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості та збільшення кількості продукції, появи нових товарів і послуг. У ринкових умовах інновації охоплюють усю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи управління, поділ, спеціалізація й кооперація праці
Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Мова йде про стимулювання інноваційної активності бізнесу, коригування податкового, ліцензійного законодавства, амортизаційних відрахувань, регулювання запровадження передових технологій, зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу [3] .
Природною умовою реалізації інноваційної політики є оздоровлення економічного середовища, у якому виробничі підприємства й корпорації організовують інноваційне відтворення, застосовують новітні технології й техніку, нові форми організації праці, виробництва, маркетингової діяльності, розроблені прикладною наукою й проектно-пошуковою роботою. Економічна база мусить бути такою, щоб стимулювати інноваційний процес на всіх його стадіях: від зародження нової ідеї до її реалізації в нову техніку, технологію й використання в процесі відтворення [4].
Сучасний механізм інноваційного процесу характирезується зростанням ролі регіональної складової. Певна фінансова самостійність регіонів, можливість розпоряджатися місцевими ресурсами, відповідальність місцевих органів влади за соціальний розвиток створюють необхідну економічну основу та мотиви для ефективних дій стосовно регулювання та підтримки інновативно-інвестиційної активності.
Саме тому останнім часом велике значення надається регіональній інноваційній політиці та її ролі як важливого фактору економічного та соціального розвитку країни. Інноваційна привабливість регіону трактується як комплекс умов, що формують сприятливе середовище для інноваційних процесів у регіоні, зокрема: можливість впровадження наукових та науково-технічних розробок у виробництво, ефективність освоєння інноваційних проектів, рівень фінансового забезпечення інноваційної діяльності, ступінь розвитку інноваційної інфраструктури.
В основу регіональної інноваційної політики покладені такі принципи: пріоритет інновацій над традиційним виробництвом регіону, забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, сприяння розвитку конкуренції в інноваційній сфері, гнучкість інноваційної політики, інтеграція науки, освіти та підприємницької діяльності, забезпечення розвитку інноваційного підприємництва, сприяння розвитку міжрегіонального та міжнародного наукового співробітництва
Нинішній стан економіки характеризується низьким рівнем комерціалізації результатів наукових досліджень і відсутністю ефективних зв'язків науки та виробництва, повільним і безсистемним розвитком мережі сучасних інноваційних структур (технопарків, бізнес-інкубаторів, венчурних фірм), інших організацій інноваційної інфраструктури. Тому, вибудовуючи стратегію подальшого розвитку науково-технічної сфери, відповідно до стратегічних цілей соціально-економічної політики, держава має виходити з доктрини про те, що фінансування науки та техніки - це капіталовкладення у майбутнє і тому вся система її фінансово-економічної підтримки зобов'язана забезпечувати рівень розвитку сфери НДДКР у відповідності з довгостроковими національними інтересами.
Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що предметом подальших наукових пошуків неодмінно має бути розробка методичних і організаційних інструментів фінансового регулювання інноваційної діяльності, особливо із врахуванням специфіки розвитку окремих регіонів, та розробка дієвих механізмів практичного використання інновацій.
