105. Прибуток житлових організацій та управління його використання.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місц бюджету, і видатками. При план-ні прибутку застосовують метод прямого обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємствами ЖКГ, розподіл-ся підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господа­рю­вання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності.

Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встанов­люється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.

108. Проблеми та основні напрямки вдосконалення організації фінансів житлово-комунального господарства.

Одним з основних елементів соціально-економічної інфраструктури будь-якого регіону є житлово-комунальне господарство, яке створює необхідні умови для життя та діяльності людини – головної продуктивної сили суспільства

Стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадовільним і вимагає оперативного втручання. Як показав досвід, житлово-комунальне господарство неспроможне ефективно працювати в ринкових умовах і надавати послуги належного рівня.

Житлово-комунальне господарство – галузь з найнижчим рівнем сучасного оснащення. Найгірша ситуація з якістю надання послуг і станом житлово-комунальних підприємств спостерігається у сільській місцевості. Істотне погіршення протягом останніх років стану майна, основних фондів у ЖК сфері було спричинене позбавленням галузі державної підтримки.

Кожний 6-й житель України не в змозі розрахуватися за житло і тому достатньо значною є заборгованість населення з оплати ЖК послуг. У країні налічується приблизно 10 млн пільговиків з оплати ЖК послуг. Недосконалим є господарський, і зокрема фінансовий, механізм у сфері ЖК господарства. Усе це загалом спричинює збиткову роботу переважної більшості ЖК підприємств. Зменшенню боргу з оплати ЖК послуг перешкоджає проведення «амністій» щодо заборгованості населення, а також діючий порядок, згідно з яким фіз. особи звільняються від пені за прострочену оплату послуг, тоді як юридичні особи не мають такої пільги.

Найсуттєвішими недоліками ЖК господарства є:

— сповільнені ринкові перетворення і структурні зрушення у галузі, відсутність конкурентного середовища;

— незадовільний технічний стан основних фондів житлово-комуналь­ного господарства, у зв'язку з чим — великі втрати ресурсів у мережах внаслідок незадовільного їх технічного стану;

— неповне відшкодування вартості послуг житлово-комунальних під­приємств установленими тарифами, значна регіональна диференціація тарифів;

— практика дотування збиткових підприємств, яка унеможливлює вихід їх з фінансової кризи, розвиває споживацькі тенденції;

— монопольне становище більшості підприємств, що не створює сти­мулів до здешевлення собівартості послуг, зменшення витрат енергетич­них ресурсів і непродуктивних видатків;

— низька продуктивність праці та велика кількість працюючих у жит­лово-комунальному господарстві;

— відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управ­ляти комунальними підприємствами;

— низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призво­дить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

— заборгованість населення за надані послуги, велика кількість ко­мунальних пільговиків;

— обмеженість фінансових ресурсів об'єктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку під­приємств, а й для поточного їх утримання.

Для подолання зазначених недоліків слід провести комплексне реформування сфери житлово-комунального господарства відповідно до таких основних напрямів.

1. Формування нормативно-правової бази функціонування жит­лово-комунального господарства:

— удосконалення нормативно-правових актів відповідно до ринко­вих умов;

— стандартизація послуг житлово-комунальних підприємств;

— перегляд нормативної бази, яка регламентує склад витрат підпри­ємств;

— включення до складу тарифів на послуги інвестиційної складової.

2. Забезпечення фінансової стабілізації галузі:

— проведення комплексної державної регуляторної тарифної політики;

— стимулювання скорочення енерговитрат;

— ефективна дотаційна підтримка підприємств;

— перегляд пільг і чітке визначення джерел їх фінансування, перехід до адресних пільг населенню;

— запровадження механізмів перерахунку плати за ненадані або не­якісні послуги.

3. Інституційні перетворення в галузі:

— роздержавлення, демонополізація, створення конкурентного середо­вища в житлово-комунальному господарстві;

— ефективне державне регулювання діяльності природних монополій;

— формування цілісної державної регуляторної політики тарифів у комплексі — на електроенергію, газ, водо -, теплопостачання, водовідведення;

— створення товариств власників житла, служб замовника, розвиток договірних відносин у галузі;

— встановлення дієвого контролю за встановленням тарифів та їх про­зорістю;