Перкусія ділянки серця

Перкусію проводять для визначення перкусійних меж серця (топографічна перкусія), характеру звуку (порівняльна перкусія) та болючості в ділянці серця.

При топографічній перкусії ділянки серця визначають його верхню і задню перкусійні межі. Верхню межу виявляють перкусією за лінією, проведеною від заднього кута лопатки до ліктьового горба (у більшості тварин четвертий міжреберний проміжок), по переходу чіт-кого легеневого звуку в притуплений. У великої рогатої худоби та більшості дрібних тварин вона знаходиться на рівні лінії плечового суглоба (горизонтальної лінії, проведеної через середину плечового суглоба), у дрібної рогатої худоби – на 1–2 см, а в коней – на 2–3 см нижче цієї лінії.

Верхня перкусійна межа серця у великих тварин не співпадає з проекцією його анатомічної межі на поверхню грудної стінки, а знаходиться нижче неї.

Верхня перкусійна межа серця у тварин може зміщуватися уверх – вище лінії плечового суглоба у великої рогатої худоби. У тварин інших видів вона досягає цієї лінії. Основною причиною зміщення верхньої пер-кусійної межі є ексудативний перикардит та гідроперикард.

Задню перкусійну межу серця визначають за лінією, проведеною від ліктьового горба уверх і назад (приблизно під кутом 45° до горизонту), за переходом притупленого звуку в чіткий легеневий (рис. 48). У нормі у великої рогатої худоби вона досягає п’ятого ребра, в овець, кіз, коней, верблюдів та оленів – шостого, а в м’ясоїдних тварин – сьомого. Задня перкусійна межа співпадає з анатомічною, тому її зміщення є основним показником збільшення серця. Зміщення задньої межі серця у великої і дрібної рогатої худоби до 6-го ребра, у коней – 7-го, а в собак – до 8-го ребра виявляють при розширенні шлуночків серця (особливо лівого), накопиченні ексудату (ексудатив-ний перикардит) чи транссудату (гідроперикард) у перикардіальній сумці. Збільшення розмірів серця називається кардіомегалією.

Рис. 48. Перкусія серця: 1 – за лінією анконеусів; 2 – від ліктьового горба до маклака; 3 – лінія плечового суглоба

Проводячи топографічну перкусію серця, можна визначити ділянки притупленого і тупого звуку. Притуплений звук виявляють при перкусії над тією частиною серця, яка закрита краєм легень, а тупий звук – над серцевою вирізкою легень, де серце безпосередньо доторкується до грудної стінки і не прикрите легенями. Для виявлення цих ділянок проводять перкусію його по третьому–шостому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаючи при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої і дрібної рогатої худоби перкусійний звук у ділянці серця притуплений (зона відносної тупості), оскільки воно повністю прикрите легенями. У коней зверху розміщена зона притупленого, а внизу – тупого звуку.

При ексудативному перикардиті в корів звук у ділянці серця не притуплений, а тупий, проте внаслідок скупчення газів при гнильному розпаді ексудату біля основи серця звук може бути тимпанічним, а потім переходити в тупий. При ателектазі лівої легені ділянка відносного серцевого притуплення зменшується, а зона тупого звуку – збіль-шується. При лівобічній альвеолярній емфіземі легень, навпаки, ділян-ка тупого звуку в коней зменшується, оскільки легені прикривають більшу площу серця. Перкусією серцевої ділянки виявляють також больову реакцію тварин, яка може спостерігатись при перикардиті та міокардиті.