Дослідження гортані і трахеї

Зовнішнє дослідження гортані і трахеї проводять методом огляду, пальпації, аускультації; внутрішнє – неозброєним оком або за допомогою ларингоскопії. Оглядаючи гортань і трахею, при деяких захворюваннях виявляють зміну положення голови й шиї, при запаленні – припухлість і набряки тканин у ділянці гортані та трахеї, зміну форми трахеї, її викривлення, деформацію, переломи і розриви кілець. У дрібних тварин (собаки, коти, птиця) внутрішній огляд гортані виконують безпосередньо через ротову порожнину. Для цього у птахів розкривають дзьоб, ззовні трохи піднімають гортань. У собак і котів відкривають рот, корінь язика притискують шпателем або виводять язик назовні вбік, а пальцями іншої руки ззовні піднімають гортань.

Внутрішній огляд гортані у великої рогатої худоби здійснюють за допомогою шпателя-освітлювача В.І.Габрійолавічюса і ларингоскопа, а в коней – лише з використанням ларингоскопа. При огляді гортані звертають увагу на колір і стан слизової оболонки, м’якого піднебіння, надгортанника, голосових щілин і зв’язок, наявність виразок, нашарувань, фібринозних та дифтеричних плівок.

Пальпацію проводять слабким тиском вказівного і великого пальців на кільця трахеї, починаючи з перших і поступово переходячи донизу. Краще використовувати бімануальну пальпацію. За допомогою пальпації гортані і трахеї визначають їхню чутливість, температуру, болючість, цілісність, зміни форми, шуми, що сприймаються на дотик. Цінні відомості можна одержати під час здавлювання перших кілець трахеї. У здорових тварин при цьому виникають 1–2 кашльові поштовхи, а у хворих (при ларингіті, трахеїті) – приступи їх.

У коней пальпацією уточнюють діагноз напівпаралічу гортані (“свистячої ядухи“), для чого почергово притискують лівий і правий черпакуваті хрящі. Натискування ураженого хряща не викликає реакцій у хворої тварини, а на здоровий – призводить до різкого занепокоєння тварини внаслідок наростання асфіксії.

Аускультацією в ділянці гортані виявляють стенотичний шум, який при вдиханні і видиханні повітря нагадує літеру “X“. Його називають шумом гортанного стенозу або ларингеальним диханням, на трахеї – трахеальним, а на грудній клітці – бронхіальним. Усі перераховані ди- хальні шуми вислуховують під час обох дихальних фаз – вдиху і видиху. Утворення ларингеального дихання пов’язане з поштовхоподібним рухом повітря в дихальних шляхах, який виникає при звуженні або розширенні в окремих місцях дихальної трубки. За широкою глоткою йде голосова щілина, утворена голосовими зв'язками, а за нею – знову широка порожнина гортані. При завихренні повітря в цьому місці або нерівно- мірному русі його виникає своєрідний стенотичний шум.

До патологічних змін ларинго-трахеального дихання належить посилення його при запаленні слизової оболонки і стенозі дихальної трубки. В останньому випадку домішуються додаткові шуми, які створюють враження свисту, хрипіння або шипіння й об’єднуються загальною наз-вою стридор. Їх виявляють при набряку гортані, крупозному запаленні її, наявності пухлин у просвіті гортані, свистячій ядусі. В окремих випадках стридор буває настільки сильний, що його можна почути навіть на відстані від тварини. Крім нього, аускультацією гортані і трахеї можна виявити сухі й вологі хрипи. Останні нагадують лопання пухирців повітря. Такі хрипи вислуховують при гострому ларинготрахеїті, набряканні гортані та легень, легеневій кровотечі. Сухі хрипи нагадують писк або тріск. Вони виникають у випадках, коли слизова оболонка гортані і трахеї вкривається в’язким ексудатом.

Досліджуючи гортань, звертають увагу на голос тварин. Серед його змін спостерігають хрипкий гавкіт (при сказі, ларингіті), безперервне мукання (при німфоманії в корів), втрату голосу (при сказі, паралічі та пухлинах гортані).