Синдром ураження міокарда

Синдром розвивається при запаленні міокарда (міокардиті) та дистрофічних процесах у кардіоміоцитах (міокардіодистрофія), рідше – при інфаркті міокарда (у собак). Причиною синдрому є інфекційні, незаразні і паразитарні хвороби, а також різні інтоксикації.

Гострий перебіг міокардиту характеризується лихоманкою, різким загальним пригніченням тварин, зниженням їхньої продуктивності і працездатності та апетиту. Частота пульсу значно збільшена (у коней вона становить 60–90); серцевий поштовх посилений, розлитий; тони серця, особливо перший, посилені. Максимальний артері-альний тиск підвищений до 150–160 мм рт. ст. (у коней), часто спостерігають шлуночкову екстрасистолію.

У другій стадії міокардиту та міокардіодистрофії симптоми ураження міокарда є подібними. Температура тіла в нормі. Серцевий поштовх послаблений і часто дифузний, частота пульсу незначно збіль-шена, пульс слабкого наповнення. Тони серця послаблені, приглушені, частіше спостерігається атріовентрикулярна блокада і значно рідше – екстрасистолія. Максимальний артеріальний тиск знижений до 80–100 мм рт. ст., венозний – підвищений до 180–200 мм вод. ст. Типовими для цієї стадії є застійні набряки підшкірної клітковини, особливо на дистальних ділянках тазових кінцівок, у ділянці підгруддя та під черевом. При міокардіодистрофії вони розвиваються повільно, зникають або зменшуються при активному моціоні, виконанні роботи, при міокардиті – розвиваються швидко, збільшуючись із кожним днем хвороби.

Розділ 6 дослідження дихальної системи

Дослідження дихальної системи є важливою складовою, оскільки хвороби її органів є досить поширеними серед сільськогосподар- ських, свійських і промислових тварин. До цієї патології належать запалення слизових оболонок носа (риніт), верхньощелепної (гайморит) та лобної (фронтит) пазух, гортані (ларингіт), трахеї (трахеїт), бронхів (бронхіт), запалення легень (пневмонія), плеври (плеврит), альвеолярна та інтерстиціальна емфізему легень. Найчастіше діагно- стують бронхіт і пневмонію, рідше – емфізему легень. Бронхіт – це запалення слизової оболонки і підслизової тканини бронхів. Інколи в патологічний процес втягуються серозні покриви і зовнішній шар бронхіальної стінки. У такому випадку хворобу визначають як перибронхіт.

Пневмонія (від грец. pneumon – легені) – це запалення легень. Захворювання характеризується заповненням альвеол і міжальвеолярної сполучної тканини ексудатом, порушенням зовнішнього і внутріш-нього газообміну, функцій різних органів та систем, обміну речовин. Найчастіше хворіють телята віком від 1 до 4 міс., поросята – у 2–4, а ягнята – у 3–6 місяців.

За поширенням патологічного процесу в легенях пневмонії поділяються на лобарні і лобулярні. Лобарні пневмонії характеризуються швид-ким поширенням запального процесу з охопленням великих часток або навіть усіх легень. За таким типом розвиваються крупозна пневмонія, пастерельоз, інфекційна плевропневмонія. Лобулярні пневмонії характеризуються поступовим поширенням запального процесу. На початку захворювання відбувається ураження окремих часточок, у подальшому в процес втягуються нові часточки, запальні осередки збільшуються і зливаються у більш обширні. Лобулярні пневмонії за характером перебігу поділяються на катаральну (бронхопневмонію), аспіраційну, ателектатич-ну, гіпостатичну і метастатичну. В залежності від складу ексудату роз-різняють наступні пневмонії: серозну, катаральну (при одночасному ураженні бронхів), фібринозну, гнійну, геморагічну, а також змішані – серозно-катаральну, катарально-гнійну, гнійно-некротичну.

Альвеолярна емфізема легень характеризується розширенням альвеолярної тканини внаслідок надлишкової кількості повітря в альвеолах, зменшенням дихальної поверхні легень і порушенням газообміну. Найчастіше це захворювання реєструють у коней, особливо спортивних, старших п’ятирічного віку, і собак, які виконують значне фізичне навантаження (службові, мисливські). Інтерстиціальна емфізема виникає внаслідок скупчення повітря в міжчастковій тканині легень при пошкодженні альвеол або бронхів. Окрім коней і собак, захворювання зустрічається у великої рогатої худоби.

Ураження органів дихальної системи досить часто є наслідком дії специфічних інфекцій та інвазій, збудники яких локалізуються в органах дихання. В останні роки значного поширення набули гострі рес-піраторні хвороби вірусної етіології: парагрип, респіраторно-синтиціальна інфекція, інфекційний ринотрахеїт, аденовірусна бронхопневмонія (в телят), інфекційний ларинготрахеїт (у птиці), бордетельозна пневмонія, мікоплазмоз, гемофільозна плевропневмонія та хламідіоз (у свиней). У господарствах, спеціалізованих з вирощування і відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, гострі респіраторні захворювання охоплюють 70–100 % поголів’я, спричинюючи зниження продуктивності тварин, відставання їх у рості, загибель та вимушений забій. Крім того, у тварин нерідко реєструють запалення легень (пневмонію), бронхів та легень (бронхопневмонію) як незаразної, так і заразної природи, які досить часто є симптомами основного захворювання – сальмонельозу, диплококової інфекції, хвороби Ауєс-кі, туберкульозу, пастерельозу, чуми. У свиней ураження носових пазух є одним з основних симптомів інфекційного атрофічного риніту, а в собак легенева форма чуми зустрічається так часто, як і інші форми її. Легенева тканина є місцем локалізації деяких гельмінтів (легеневі стронгілятози) або личинки їх у процесі міграції травмують легеневу тканину, чим сприяють розвитку пневмонії.

Таким чином, хвороби органів дихання є досить поширеними, і в струк-турі захворюваності їм належить друге місце після шлунково-кишкових.

СХЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Дослідження дихальної системи тварин необхідно виконувати в такій послідовності: а) дослідження дихальних рухів; б) дослідження кашлю; в) верхніх (передніх) дихальних шляхів; г) огляд і пальпація грудної клітки; д) перкусія грудної клітки у ділянці легень; е) аускуль-тація легень; ж) додаткові методи дослідження (функціональні, інструментальні та лабораторні).

При дослідженні органів дихальної системи застосовують огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, а також спеціальні методи (рентгеноскопію і рентгенографію, ларинго-, трахео- і бронхоскопію, торакоскопію; лабораторне дослідження крові, носових виділень, мокротиння, плевральної рідини). Оглядом визначають кількість дихальних рухів, наявність задишки, форму грудної клітки, зміни верхнього (переднього) відділу дихальних шляхів. Результати перкусії дають уявлення про фізичний стан легень та плеври і досить часто є вирі- шальними при постановці діагнозу. Найбільш важливим із загальноклінічних методів є аускультація, яка дозволяє визначити стан легень і слизової оболонки дихальних шляхів (гортані, трахеї, бронхів), охарактеризувати фізіологічні і патологічні дихальні шуми.