Синдром судинної недостатності

Синдром судинної недостатності є наслідком зменшення маси циркулюючої крові або зниження тонусу дрібних артерій при порушенні їх іннервації, функції судинорухових центрів чи безпосереднього ураження скоротливих елементів судин (парез судин токсичного походження при різних хворобах). Дрібні артерії і вени при цьому розширюються, кров нагромаджується у кров’яних депо, особливо в судинах органів черевної порожнини, кількість циркулюючої крові зменшується, течія її сповільнюється, артеріальний і венозний кров'яний тиск знижується. Внаслідок цього приплив крові до серця, систолічний і хвилинний об'єм лівого шлуночка зменшуються, кровообіг порушується, кровопостачання органів погіршується, незважаючи на достатню силу серцевого м'яза.

Судинна недостатність найчастіше виникає раптово, перебігає гостро і може проявлятися у вигляді колапсу або шоку (у людей, окрім того, – непритомності). Найбільш виражені симптоми судинної недостатності при колапсі.

Колапс (лат. соllabor – падаю) спричинюється швидким і різким зниженням артеріального тиску, що зумовлює всі інші симптоми судинної недостатності. Гіпотензія розвивається внаслідок масивної втрати крові або швидкого розширення дрібних судин органів черевної порожнини (наприклад, після виведення газів із рубця при гострій тимпанії). Кількість депонованої крові збільшується, а циркулюючої – зменшується. Тому приплив крові до серця зменшується, систолічний і хвилинний об’єм крові знижуються. Слизові оболонки та шкіра при цьому бліді, з ціанотичним відтінком, погляд “пустий”, піт холодний, температура тіла низька, часто виникає тахікардія, інколи збільшується частота дихання (тахіпное).

Судинна недостатність відрізняється від серцевої тим, що при пер-шій різко зменшується приплив крові до серця, а при останній утруднюється відплив крові від нього. Тому ознаками судинної недостатності, які відрізняють її від серцевої, є:

– збільшення кількості циркулюючої крові при серцевій недостатності і зменшення її – при судинній;

– вени при серцевій недостатності збільшені, венозний тиск підвищений, а при судинній вони, навпаки, спадають, і венозний тиск через різке зменшення кількості циркулюючої крові знижується;

– артеріальний пульс при серцевій недостатності може бути задовільним, а при судинній він завжди ниткоподібний;

– артеріальний кров'яний тиск при серцевій недостатності може бути нормальним, при судинній – завжди різко знижений;

– серцева недостатність супроводжується наявністю набряків, які при судинній відсутні;

– для серцевої недостатності характерні задишка, ціаноз шкіри та видимих слизових оболонок; при судинній недостатності задишка виражена слабо, шкіра й видимі слизові оболонки анемічні з легким ціанотичним відтінком.

Синдром ураження перикарда

Найчастіше зустрічається запалення вісцерального і парієтального листків перикарда (перикардит) із нагромадженням у серцевій сумці серозного, серозно-фібринозного, гнійного чи гнильного ексудату, значно рідше – водянка серцевої сумки з нагромадженням у ній транссудату. Перикардит здебільшого має вторинне походження. Він виникає як ускладнення інфекційних хвороб (ящуру – у великої рогатої худоби, пастерельозу, полісерозиту, бешихи – у свиней, чуми і лістеріозу – у собак) або при різних травмах перикарда стороннім тілом, яке проникає ззовні чи з боку стравохода (у собак і коней) чи сітки (у рогатої худоби). При зовнішніх травмах (первинний перикардит) причиною захворювання можуть бути проникаючі уламки металу, дерева або непроникаючі рани грудної стінки (при переломах ребер, які травмують своїми уламками перикард). Однак, найчастіше травматичний перикардит є вторинним захворюванням і спричинюється у великої рогатої худоби проникненням із сітки (через діафрагму) у перикард гострих металевих предметів – гвіздків, шматків дроту тощо.

Синдром запалення перикарда характеризується пригніченням тварин, обмеженням їхніх рухів. Тварини часто стоять із широко розставленими грудними кінцівками, намагаються поставити їх вище, лягають обережно, а при вставанні спершу піднімаються на грудні кінцівки. У міжщелеповому просторі, ділянці підгруддя, нижньої черевної стінки з'являються холодні, безболісні, розлиті набряки, які мають тістоподібну консистенцію. Спостерігаються лихоманка і виражена тахікардія, болючість при пальпації ділянки серця. Серцевий поштовх при нагромадженні рідкого ексудату послаблений, дифузний, перкусійні межі серця розширені, звук у ділянці серця стає тупим. Аускультацією при фібринозному перикардиті виявляють шуми тертя перикарда, а при нагромадженні гнійно-гнильного ексудату – шуми плескоту. Тони серця, як правило, послаблені, приглушені, і лише в окремих випадках, коли нагромаджується багато газів, вони можуть бути посиленими. "Тампонада" серця ексудатом утруднює відтік венозної крові, спричинює переповнення і напруження яремних вен. Максимальний артеріальний тиск знижений, мінімальний і венозний – підвищений.

Водянка серцевої сумки (гідроперикард) розвивається найчастіше як ускладнення хронічних захворювань, які супроводжуються серцево-судинною недостатністю. На відміну від перикардиту, при гідроперикарді температура тіла здебільшого випадків нормальна, болючість у ділянці серця відсутня.