Тема: Філософська антропологія п’єр Тейяр де Шарден Феномен людини

Із чисто позитивістської точки зору людина самий таємничий і збиваючий з пантелику дослідників об’єкт науки. І слід визнати, що в своїх зображеннях універсуму наука дійсно ще не знайшла йому місця. Фізиці вдалося тимчасово окреслити світ атома. Біологія зуміла навести деякий порядок у конструкціях життя. Спираючись на фізику і біологію, антропологія у свою чергу абияк пояснює структуру людського тіла і деякі механізми його фізіології. Але отриманий при об’єднанні всіх цих рис портрет явно не відповідає дійсності. Людина в тому вигляді, яким його вдається відтворити науці сьогодні, – тварина, подібна іншим. За своєю анатомією вона так мало відрізняється від людиноподібних мавп, що сучасні класифікації зоології, повертаючись до позицій Ліннея, розміщують її разом з ними, в одному і тому же сімействі гоміноїдних. Але якщо судити по біологічним результатами її появи, то чи не являє вона собою як раз щось зовсім інше?

Нікчемний морфологічний стрибок і разом з тим неймовірне потрясіння сфер життя – у ​​цьому весь парадокс людини. Тому цілком очевидно, що у своїх реконструкціях світу нинішня наука нехтує суттєвим фактором, або, краще сказати, цілим виміром універсуму. Згідно загальної гіпотези, що направляє нас із перших сторінок цієї книжки до цілісного і виразного тлумачення нинішнього вигляду Землі, у цій новій частині, я хотів би показати, що для виявлення природного положення людини в світі, яким воно надається у досвіді, необхідно і достатньо взяти до уваги як зовнішню, так і внутрішню сторони речей. Цей метод погодить в нашому уявленні нікчемність і вище значення феномену людини в ряду, гармонійно низхідному до життя і матерії.

Як серед біологів досі панує невпевненість щодо наявності напряму і тим більше певної осі еволюції, так за схожими причинами між психологами все ще мають місце найсерйозніші розбіжності щодо питання про те, чи відрізняється специфічно людська психіка від психіки істот , що з’явилися до неї. Дійсно, більшість «вчених» скоріше заперечує наявність подібного розриву. Чого тільки не писали і не пишуть сьогодні про розум тварин!

Для остаточного вирішення питання про «вищість» людини над тваринами я бачу тільки один засіб – рішуче усунути із сукупності людських вчинків всі другорядні і двозначні прояви внутрішньої активності та розглянути центральний феномен – рефлексію.

З точки зору, якої ми дотримуємося, рефлексія – це набута свідомістю здатність зосередитися на самому собі і оволодіти самим собою як предметом, що володіє своєю специфічною стійкістю і своїм специфічним значенням, – здатність вже не просто знати, а знати, що знаєш. Шляхом цієї індивідуалізації самого себе всередині себе живий елемент, до того розпилений і розділений в неясному колі сприймань і дій, вперше перетворився на точковий центр, в якому всі уявлення і досвід зв’язуються і скріплюються в єдине ціле, що усвідомлює свою організацію.

Які ж наслідки подібного перетворення? Вони неосяжні, і ми їх так само ясно бачимо у природі, як будь-який із фактів, зареєстрованих фізикою чи астрономією. Істота рефлексує за допомогою зосередження на самій собі і раптово стає здатною розвиватися у новій сфері. У дійсності це виникнення нового світу. Абстракція, логіка, обдуманий вибір і винахідливість, математика, мистецтво, розраховане сприйняття простору і тривалості, тривоги і мріяння любові ... Вся ця діяльність внутрішнього життя не що інше, як зрушення новоутвореного центру, палаючого у самому собі.

Встановивши це, я запитую: якщо дійсно «розумна» істота характеризується «здатністю до рефлексії», як це випливає із попереднього викладу, то чи можна серйозно сумніватися, що розум – еволюційне надбання лише людини? І отже, чи можемо ми з якоїсь удаваної скромністю сумніватись і не визнавати, що володіння розумом дає людині корінну перевагу над всіма формами життя, що передують людині? Зрозуміло, тварина знає. Але, безумовно, вона не знає про своє знання – інакше вона б давним-давно помножила винахідливість і розвинула б систему внутрішніх побудов, яка б не вислизнула б від наших спостережень. Отже, перед твариною закрита одна сфера реальності, в якій ми розвиваємося, але куди вона не може вступити. Нас розділяють рів або поріг, нездоланний для неї. Здатність до рефлексії робить нас не тільки відмінними від тварин, але і іншими у порівнянні з ними. Ми не просто зміна ступеня, а результат зміни природи, як результат зміни стану.

Якщо історія життя, як ми казали, є розвиток свідомості, завуальований морфологією, тоді неминуче на вершині ряду, по сусідству із людиною форми психіки повинні доходити до рівня розуму. Це як раз і відбувається. І тоді прояснюється сам «парадокс людини». Збентежені тим, як мало «антропос», незважаючи на своє незаперечну розумову перевагу, відрізняється анатомічно від інших антропоїдів, ми – принаймні у точки виникнення – мало не відмовляємося їх розділяти.

Контрольні питання:

1. В чому полягає феномен людини?

2. Чим людина відрізняється від тварин?

3. Який принцип, на думку Шардена, обумовлює еволюцію життя?