Компетентність як показник професійної майстерності юриста. Структура компетентності
Компетентність – обізнаність, авторитетність в якій-небудь області. Показником професійного майстерності юриста-фахівця служить його компетентність в тій галузі юридичної практики, де він працює.
Компетентність – це система інтелектуального, психологічного, морального і діяльного (функціонального) станів фахівця, що відображають рівень набутих знань, навичок, досвіду, інформаційної насиченості та інших властивостей у конкретній сфері професійної діяльності.
Структура компетентності – це її складові елементи або сторони (аспекти, грані).
Можна виділити такі сторони компетентності:
1. Гносеологічна сторона компетентності передбачає наявність певних знань, необхідних для виконання професійного обов’язку, постійне їх оновлення, вдосконалення. Юрист повинен слідкувати за досягненнями вітчизняної та зарубіжної науки і практики, які відносяться до сфери його професійної діяльності, для того, щоб постійно збагачувати ними свою діяльність;
2. Нормативна сторона компетентності являє собою об’єм повноважень (прав і обов’язків) юриста-спеціаліста або посадової особи, встановлених законом або статутом органу (організації);
3. Функціональна сторона компетентності виражається у здатності юриста діяти, виконувати свої професійні обов’язки на основі правового досвіду – особистого, колективного, територіального;
Особистий досвід юриста – сукупність правових знань і практичних освоєних конкретних юридичних навичок, умінь, досягнень.
Колективний досвід юристів-професіоналів – система досліджених позитивних результатів у правовій діяльності конкретним колективом.
Територіальний досвід – сукупність позитивних (особистих та колективних) результатів в правовій діяльності, зосередженої на конкретній території: місто, мікрорайон, селище, село.
4. Особистісна сторона компетентності включає в себе усвідомлення юристом свого призначення, оцінку своїх професійних здібностей, самокритичність, здатність до самоаналізу своїх професійних якостей з метою подолання негативних.
На підставі компетентності робляться висновки щодо відповідності юриста займаній посаді або профілю діяльності. Межі компетентності можуть змінюватися, оскільки вони залежать від сфери діяльності юриста і конкретних завдань, які перед ним поставлені.
За обсягом розрізняють загальну та спеціальну компетентність.
Спеціальна компетентність означає систему інтелектуального, психологічного, морального і діяльного (функціонального) станів фахівця, що відображають рівень набутих знань, навичок, досвіду, інформаційної насиченості та інших властивостей у вузькій сфері професійної діяльності.
Загальна компетентність означає систему інтелектуального, психологічного, морального і діяльного (функціонального) станів фахівця, що відображають рівень набутих знань, навичок, досвіду, інформаційної насиченості та інших властивостей у широкій сфері юридичної діяльності.
Якою би вузькою не була спеціалізація, юрист-спеціаліст повинен мати відповідну загальну компетентність. Завдяки великому пізнанню в теорії та практиці юриспруденції юрист-спеціаліст швидко знаходить спільну мову в співтоваристві юристів, ефективно співпрацює із колегами-юристами іншої спеціалізації. Загальна компетентність юриста – показник його професійної культури.
Однак не завжди юрист-спеціаліст покращує свій професійний рівень. Певним стимулом покращення своєї професійної майстерності юриста є атестація.