2. Основні нормативно правові документи, що регулюють проблемні аспекти професійної етики

Діяльність всіх юридичних інститутів держави оцінюється, в першу чергу, по тому, наскільки надійно вони захищають права людини. Ратифікувавши Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (1950), Україна прийняла на себе зобов’язання забезпечити кожну людину, права якої порушені, ефективними засобами правового захисту (ст. 13 Конвенції).

Конституція України у ст. 59 проголосила, що найважливішу соціальну функцію адвокатури є забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних установах. Право кожного на правовий захист гарантовано ст. 55 Конституції. Реалізація цих конституційних норм надає особливої соціальної цінності адвокатурі в умовах розбудови демократичних засад життя, формування громадянського суспільства, підвищує престиж професії адвоката. Про гостроту становлення сучасної правової системи адвокатури, проблемні аспекти цього процесу свідчать слова попереднього Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н.І. Карпачової про те, що в нашій державі на сьогодні фактично відсутній механізм забезпечення прав кожного – підозрюваного, обвинуваченого, підсудного мати захисника у випадках, коли вони не мають матеріальної можливості запросити адвоката для свого захисту.

Стаття 1 Закону «Про адвокатуру», прийнятому 19 грудня 1992 р. Верховною Радою України, визначає адвокатуру як добровільне професійне громадське об’єднання, покликане, за Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатською діяльністю може займатися тільки особа, яка є громадянином України, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю або в якості помічника адвоката не менше двох років, не має судимості, склала кваліфікаційний іспит, отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яка прийняла Присягу адвоката України, а також не працює в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»).

Моральні засади адвокатської діяльності були закладені ще в дореволюційних адвокатурах. На той час особливо детально правила цієї діяльності були напрацьовані у французькій та англійській адвокатурах.

У жовтні 1999 р. Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України були схвалені Правила адвокатської етики. Правила, як те зазначено в преамбулі, були вироблені з метою уніфікованого закріплення традицій і досвіду української адвокатури в сфері тлумачення норм адвокатської етики, а також загальновизнаних деонтологічних норм і правил, прийнятих у міжнародному адвокатському співтоваристві.

На думку сучасних дослідників, проблем адвокатської етики, етичні вимоги, що пропонуються як орієнтири професійної діяльності адвокатів, можуть бути об’єднані у чотири групи:

а) етичні вимоги, що містяться в нормах міжнародного права;

б) закріплені в національному законодавстві;

в) визначені в документах, що не мають нормативно-правового характеру;

г) не закріплені в офіційних документах.