8. Діагностична програма при остеомієліті:

A) Клінічні дані:

• скарги;

• анамнез захворювання;

• об'єктивні дані. Б) Лабораторні дані:

• клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво);

• клінічний аналіз сечі (можливо, наявність білка, лейкоцитів, циліндрів).

B) Рентгенологічні дані:

• у перші півтора-два тижні патологічні зміни на рентгенограмі відсутні;

• надалі з'являються ознаки періоститу, відшарування окістя;

• пізніше з'являються зони розрідження і ознаки змін структури губчастої кістки в ділянці метафізу;

• утворення секвестрів і секвестральної порожнини з'являються на 2-3 місяці;

• при наявності нориці в діагностиці допомагає фістулографія.

9. Лікування гематогенного остеомієліту: а) Гострий остеомієліт:

а) вплив на макроорганізм:

• боротьба з інтоксикацією;

• корекція порушень гомеостазу;

• симптоматична терапія;

• підтримка енергетичного балансу;

• підвищення імунорезистентності;

б) вплив на мікробного збудника:

• адекватна антибіотикотерапія;

• введення гаммаглобуліну (антистафілококового);

в) вплив на вогнище інфекції:

• іммобілізація;

• антибіотики внутрішньокістково;

• фізіотерапевтичне лікування.

• У фазі флегмони кісткового мозку:

• перфоративна трепанація медулярного канапу;

• дренаж за Роденом.

• У фазі субперіостального абсцесу:

• періостотомія;

• дренування гнійника.

• У фазі флегмони м'яких тканин:

- розкриття і дренування флегмони.

• У фазі гнійного остеоартриту:

• пункція суглоба, евакуація гною;

• постійний промивний дренаж. Б) Хронічний остеомієліт:

При переході процесу в хронічну стадію і формуванні секвестральної порожнини усім хворим показане оперативне лікування:

• висічення всіх нориць після попереднього фарбування їх метиленовою синькою;

• трепанація кістки з розкриттям остеомієлітичної порожнини на всьому протязі;

• секвестректомія;

• видалення з порожнини гною, інфікованих грануляцій, а також внутрішніх стінок порожнини до нормальної кісткової тканини;

• санація порожнини (промивання антисептиками, обробка лазером);

• пластика кісткової порожнини.

Післятравматичний остеомієліт

1. Визначення: Післятравматичний остеомієліт є екзогенною формою остеомієліту, що виникає після травм (переломи) або нагноєння м'яких тканин, прилеглих до кістки.

2. Причини розвитку післятравматичного остеомієліту:

1. Мікробне забруднення рани високовірулентною інфекцією. Б) Неадекватність оперативного втручання.

2. Неадекватність наступного лікування. Г) Дефекти іммобілізації.

Д) Застосування місцевого остеосинтезу при відкритих переломах.

3. Механізм розвитку післятравматичного остеомієліту:

1. Процес починається як інфіковане поранення кістки і навколишніх м'яких тканин. Б) Запальний процес переходить на кістку в зоні ушкодження.

2. Гнійний остит, що розвивається, є вторинним. Г) Запалення переходить у хронічну стадію.

Д) Втягнення кістковомозкового каналу в процес є вторинним.

Е) Секвестри найчастіше є псевдосеквестрами (осколки кістки), справжні секвестри утворюються рідко.

4. Клінічна картина (розрізняють гостру і хронічну фази): А) Гостра фаза:

• триває перші 2-3 тижні після травми кістки;

• починається як тяжка гнійна інфекція м'яких тканин і кістки;

• спостерігається висока температура, озноб;

• прогресуюча інтоксикація, гіпопротеїнемія;

• швидко розвивається вторинна анемія;

• часто розвивається флегмона м'яких тканин з утворенням гнійних запливів;

• нерідко спостерігаються тромбофлебіти. Б) Хронічна фаза:

• температура стає інтермітуючою;

• місцеві ознаки запалення поступово вщухають;

• рани очищаються від некротичних тканин, виповнюються грануляціями;

• при загоєнні рани утворюються нориці.