4. Найбільш часта локалізація кар­ бункула:

1. Задня поверхня шиї. Б) Міжлопаткова ділянка.

2. Спина, обличчя, поперекова ділянка.

5. Клінічна картина карбункула (рис. 4.3): А) Скарги:

• наявність запального інфільтрату;

• постійний розпираючий біль в ділянці інфільтрату;

• 

  підвищення температури тіла до 38-39°С;

• озноб.

Б) Анамнез захворювання:

• поява швидко наростаючого запального інфільтрату;

• поява симптомів інтоксикації з початку захворювання.

В) Об'єктивні прояви:

а) місцеві прояви:

• наявність інфільтрату значних розмірів;

• шкіра над інфільтратом багряно-си­ нього кольору, напружена;

• є кілька отворів з незначним гнійним вмістом, між отворами - ділянки не­ крозу шкіри;

б) загальні прояви:

- більш виражені, ніж при фурункулі, у вигляді ознобу, високої температури,

прискореного пульсу, головного болю, можливе блювання.

6. Формування попереднього діагнозу за клінічними даними:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу та об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.

7. Діагностична програма при карбункулі:

Клінічні прояви:

• скарги;

• анамнез захворювання;

• об'єктивні прояви. Лабораторні дослідження:

• клінічний аналіз крові;

• клінічний аналіз сечі;

- мікробіологічне дослідження гнійних виділень. Клінічно-статистична класифікація:

L02 Абсцес, фурункул або карбункул

Макет клінічного діагнозу: Карбункул {L_x}, {у стадії F_x}, {ускладнений О_х}

Ускладнення:

O1 - лімфангіїт

0₂ - лімфаденіт

0₃ - сепсис

9. Приклади формулювання клінічного діагнозу:

А) Карбункул поперекової ділянки, стадія інфільтрату. Б) Карбункул потилиці, стадія абсцедування.

10. Лікування карбункула:

A) На стадії інфільтрації - консервативне лікування, аналогічне лікуванню фурункула, обов'язкове призначення антибактеріальної і дезінтоксикаційної терапії.

Б) При прогресуванні припухлості, наростаючій інтоксикації, розширенні зони некрозу показана операція (проводиться під наркозом і полягає в розсіченні і висіченні карбункула).

B) Рановий дефект, що утворився, лікують за принципом лікування гнійної рани. Г) Після операції продовжують антибактеріальну і дезінтоксикаційну терапію.

Абсцес

1. Визначення: Абсцесом називається обмежене скупчення гною в тканинах і органах.

2. Актуальність проблеми:

А) Абсцес є частою патологією і може бути самостійною нозологічною формою або ускладнювати

перебіг інших гнійних захворювань. Б) У ряді випадків абсцес є наслідком медичних маніпуляцій (ін'єкції, пункції).

3. Причини розвитку абсцесів:

1. Поранення шкіри і м'яких тканин. Б) Сторонні предмети м'яких тканин.

2. Порушення правил асептики при виконанні лікувальних маніпуляцій (ін'єкції, пункції та ін.) Г) Гнійні шкірні захворювання (фурункул, карбункул, бешиха і т.п.).

Д) Наслідки травм (гематоми, сероми).

Е) Метастатичні гнійники при сепсисі, черевному тифі і т.п.

4. Механізм розвитку абсцесу:

1. У місці проникнення інфекції з'являється обмежений запальний процес. Б) У центрі запального інфільтрату з'являється обмежений некроз.

2. Процес відмежовується від навколишніх тканин грануляційним валом.

Г) Грануляційний вал перетворюється у сполучнотканинну піогенну мембрану, що зсереді

вистелена грануляційною тканиною. Д) Вмістом порожнини абсцесу є гній і залишки тканинного некрозу.