7. Формування попереднього діагнозу за клінічними даними.

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання і його об'єктивних проявів, зокрема, на дослідженні неврологічного статусу.

8. Діагностична програма при черепно-мозковій травмі:

А) Лабораторні методи дослідження для діагностики не інформативні. Б) Інструментальні методи дослідження:

• рентгенографія кісток черепа показана при підозрі на перелом (при госпіталізації з легкою травмою у випадку неспокійного поводження хворого може бути відкладена);

• комп'ютерна томографія, магніторезонансна томографія дозволяють виявити переломи кісток черепа, оболонкові та внутрішньомозкові крововиливи, набряк мозку, вогнища контузій;

ехоенцефалографія інформативна для виявлення зсуву головного мозку від серединної лінії (ознака внутрішньочерепної гематоми);

- електроенцефалографія показана для прогнозу при ЧМТ і діагностики епілептична активності через тижні і місяці після травми.

9. Загальні принципи діагностики черепно-мозкової травми:

А) Для оцінки тяжкості стану в гострому періоді ЧМТ використовують не менше трьох параметрів:

• порушення свідомості (ступінь і тривалість втрати);

• стан вітальних функцій;

• виразність вогнищевих неврологічних симптомів.Б) Ступінь порушення свідомості і прогноз оцінюються за шкалою коми Глазго, що передбачає оцінку трьох функцій: відкривання ока, рухових і вербальних (мовних) реакцій хворого. Потім, залежно від суми набраних балів, встановлюють тяжкість черепно-мозкової травми.

В) Комп'ютерна томографія при важкій травмі голови має перевагу перед рентгенографією, на яку немає сенсу витрачати час.

Г) Термінова консультація нейрохірурга показана при наявності ознак ушкодження мозку, внутрішньочерепного крововиливу або підвищення внутрішньочерепного тиску, клініки перелому кісток черепа, особливо втисненого перелому. 10. Загальні принципи лікування черепно-мозкової травми:

• госпіталізація обов'язкова (при легких ушкодженнях показана тільки для виключення більш тяжкої травми);

• спокій розумовий (виключити читання, слухання музики, перегляд телевізора) і фізичний (постільний режим), тривалість якого залежить від тяжкості травми;

• поліпшення мозкового кровотоку, процесів обміну та енергетичного забезпечення головного мозку;

• при важких травмах дегідратаційна терапія (діуретики) для запобігання набряку головного мозку і дислокації стовбура;

• симптоматична терапія головного болю, депресивних і судомних станів, порушень дихання (штучна вентиляція легенів) і серцево-судинної діяльності;

• оперативне лікування при ознаках стискання головного мозку гематомою;

• відновне лікування при наявності залишкової неврологічної симптоматики після травми тривалий час.

. Ускладнення черепно-мозкової травми:

• внутрішньочерепні крововиливи;

• зовнішня кровотеча і лікворея;

• емболії;

• набряк (набрякання) головного мозку і дислокація стовбура у великий потиличний отвір, що приводить до смерті потерпілого;

• хронічний вегетативний стан (декортикація);

• менінгіт, енцефаліт, абсцес мозку;

• посттравматична епілепсія і психічні порушення.

Струс головного мозку

1. Визначення: Струс головного мозку - це клінічний синдром паралічу або парезу дихальної, вазомоторної та іншої рефлекторної діяльності головного мозку, який виник раптово внаслідок дії механічних сил і характеризується короткочасною втратою свідомості без найближчих і віддалених

знак структурного ушкодження мозку.