Підозрюваний, обвинувачений (ст. 42 кпк)

За змістом ч.1 ст. 42 КПК підозрюваним як учасником кримінального судочинства особа стає в одному з двох випадків:

1) коли їй у порядку, встановленому ст. 276-279 КПК повідомлено про підозру;

2) коли особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналіз вказаних статей КПК, а також ст. 208-211 КПК дає підставу на висновок про те, що підозрюваний-це особа, якій прокурором або слідчим за погодженням з прокурором повідомлено про підозру, тобто складено письмове повідомлення про підозру із вказівкою особи підозрюваного, змісту підозри, обставин вчинення кримінального правопорушення і його кваліфікації за законом України про кримінальну відповідальність (ст. 277 КПК), і це повідомлення вручено цій особі з роз’ясненням його суті та процесуальних прав підозрюваного. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) КК України невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ст. 278 КПК). Ці дані в Єдиному реєстрі засвідчують, яка особа і коли саме стала у конкретному кримінальному правопорушенні підозрюваним як учасником кримінального правопорушення.

Особа, якій повідомлено про підозру, може перебувати у статусі підозрюваного аж до закінчення досудового розслідування, коли прокурор, згідно з ч. 2 ст. 183 КПК, у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснює одну з таких дій:

1) закриває кримінальне провадження;

2) звертається до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) звертається до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Стаття 276 КПК вимагає обов’язкового повідомлення про підозру в таких випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення, чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного із передбачених КПК запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За загальним правилом затримання особи, яке згідно з ч. 2 ст. 176 КПК є тимчасовим запобіжним заходом, застосовується за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або ж за клопотанням прокурора ухвалою слідчого судді.

Закон передбачає затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і без ухвали слідчого судді-уповноваженою службовою особою в одному з двох випадків:

- якщо цю особу затримали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

- якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі або на місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ч.1 ст. 208 КПК). Згідно з ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, яка здійснювала затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз’яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри щодо нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 КПК, вимагати перевірки обґрунтованості затримання та реалізувати інші процесуальні права, передбачені КПК. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол (про зміст якого йдеться в ч. 5 ст. 208 КПК).

Підозрюваним як учасником кримінального провадження особа може стати також не лише у зв’язку із затриманням її чи обранням щодо неї запобіжного заходу, а й за окремої підстави – за наявності достатніх доказів для підозри цієї особі у вчиненні кримінального правопорушення, тобто за наявності такої сукупності зібраних під час досудового розслідування доказів, які на думку слідчого, прокурора, обгрунтованість підозри, викривають цю особу у вчиненні кримінального правопорушення.

Поняття обвинуваченого як учасника кримінального провадження КПК пов’язує з наявністю обвинувального акта, складеного слідчим і затвердженого прокурором або складеного самим прокурором. У ньому, зокрема, містяться анкетні відомості про самого обвинуваченого і формулювання обвинувачення (ч. 2 ст. 291 КПК). Проте момент складання чи затвердження прокурором обвинувального акта не засвідчує момент появи у кримінальному провадженні обвинуваченого, щодо якого і складено обвинувальний акт. Статусу обвинуваченого (підсудного) особа набуває після того, як обвинувальний акт прокурором передано до суду з відповідною його реєстрацією у суді. До цього особа залишається підозрюваним. Про це свідчить зміст ст. 293 КПК, де зазначено, що одночасно з переданням обвинувального акта прокурор зобов’язаний вручити його копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику, законному представнику.

Стаття 42 у ч. 3 передбачає перелік процесуальних прав, які надані підозрюваному та обвинуваченому, а також перелік прав, які, враховуючи особливості судового провадження, надаються лише обвинуваченому (підсудному). Перелік цих прав не є вичерпним. КПК можуть бути передбачені й інші процесуальні права, які мають підозрюваний, обвинувачений під час провадження окремих слідчих дій, прийняття процесуальних рішень. Сукупність усіх процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого утворюють єдине право підозрюваного чи обвинуваченого на захист від підозри чи обвинувачення. Кожному з процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого відповідає обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду роз’яснити підозрюваному чи обвинуваченому це право і забезпечити можливість його реалізації.

Докази, отримані з порушенням права підозрюваного, обвинуваченого на захист, є недопустимими для використання при прийнятті процесуальних рішень.