Моделі фінансових відносин у суспільстві

Розподіл і перерозподіл ВВП може здійснюватись за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за дво­ма ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі — ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореної вартості — національного доходу, до­мінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов'язковим об'єктом розподілу. Основним за пито­мою вагою і значущістю. Обов'язковим, оскільки не може бути нерозподіленим — інакше зупиниться процес відтворення виро­бництва.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Су­тність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отриму­ють прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заро­бітна плата. У загальному вигляді ця модель може бути зображе­на на схемі 4 — заштрихована частина показує оподаткування заробітної плати окремих робітників і службовців (а, б) та прибу­тку підприємців (А, Б).

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отри­мує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національ­ного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує фінан­сові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

Схема 4

Фінансова модель ринкової економіки

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: ко­жний суб'єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу національного доходу між підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:

— ринковими відносинами;

— у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних про­порцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кож­ний суб'єкт заінтересований у збільшенні своєї частки. Однак, з іншого, — є певні об'єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб'єкт заінтересований у доходах іншого. Так, для під­приємців украй необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і за­безпеченню формування прибутку. Робітники і службовці заінте­ресовані в прибутку підприємства, тому що він створює переду­мови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у су­часних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги при­бутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімально­го рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабе­льності на основі застосування економічних інструментів, напри­клад податку на надприбуток.

Пропорції перерозподілу національного доходу регламентую­ться тільки законодавчими актами.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із роз­подільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централі­зований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралі­зованого чистого доходу — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підляга­ла прибутковому оподаткуванню. Модель адміністративної еко­номіки може бути подана у такому вигляді.

Схема 5