Структурний функціоналізм

Визначним представником англійського функціоналізму був Альфред Редкліфф-Браун (1881-1955), який привніс до нього метод структурного аналізу і цим сформував окремий напрям, що одержав назву структурного функціоналізму, чи структуралізму. Свої погляди він виклав у працях «Історична і функціональна інтерпретація культури» (1929) та «Метод етнології і соціальної антропології» (1958).

На відміну від Малиновського, який у центр наукових досліджень ставив основні і похідні потреби людей, Редкліфф-Браун основну увагу приділяв вивченню структур людського суспільства, яке розглядав як об’єктивну природну реальність, як динамічну систему взаємозалежних і взаємосумісних складових елементів. Різниця між функціоналізмом і структуралізмом зводиться до постановки проблеми, до акцентів і використовуваних методів наукових досліджень.

Предметом дослідження Редкліфф-Брауна стали «соціальні структури» (соціальний устрій), тобто:

- системи спорідненості та їх роль у житті людських спільнот;

- системи організації політичної влади і управління в різних культурах;

- функціональне призначення кожної структури (складової) первісного суспільства;

- загальні сукупності соціальних звичаїв;

- образи, почуття, думки, пов’язані з соціальними звичаями і традиціями;

- стосунки між окремими людьми (одиницями соціальної системи) як соціальні відносини і т.ін.

Спираючись на власні теоретичні узагальнення, Редкліфф-Браун заснував англійську соціальну антропологію, основним завданням якої вважав пошук загальних законів соціального і культурного розвитку людства.

Наукові узагальнення Редкліфф-Брауна можна звести до таких висновків:

- людське суспільство, що є частиною об’єктивного світу, розвивається як живий організм, існує тому, що кожен з його елементів виконує свою функцію. Основу ж суспільства складає структура взаємопов’язаних і доповнюваних одне одним культур них елементів;

- соціальна система складається зі «структур» і «дій». «Структури» — це стійки моделі, за допомогою яких індивіди пов’язані з навколишнім середовищем. Функція індивідів – робити свій внесок у підтримку цілісності соціальної системи;

- індивіди за допомогою культури задовольняють свої базові потреби (в їжі, одязі, житлі і т.ін.), похідні потреби (в поділі праці, захисті, соціальному контролі і т. ін.) та інтегративні потреби (в соціальній гармонії, законах, безпеці, релігії і т. ін.).Задоволення основних (базових) людських потреб і робить культури етносів подібними;

- регулятором поведінки людей виступають звичаї, ритуали, моральні принципи і вимоги, що виконують роль культурних механізмів задоволення життєвих потреб людей.

Структуралізм

Основні ідеї структурного функціоналізму Альфреда Редкліфф-Брауна лягли в основу того нового напряму в європейській соціальній антропології (етнології), який дістав назву структуралізм. Особливо популярною стала його теза про те, що соціальна антропологія повинна зосередити увагу на вивченні постійно по­вторюваних взаємозалежних структурних взаємозв’язків суспільства.

Найвидатнішим англійським етнологом-структуралістом був Едвард Еванс-Прічард (1902-1972). Він, відповідно до вимог структурного методу, опис конкретних фактів культур підпорядковував певній соціологічній схемі. На його думку, це дає змогу зрозуміти структурну будову суспільства та виявити існуючі в ньому взаємозв’язки. Саме систему цих взаємозв’язків і повинна вивчати етнологія, бо соціальна і культурна системи створюються людьми, є одним цілим і задовольняють потреби людей.

Всі людські взаємини – це своєрідні структури, а всі разом взяті структури створюють певну ієрархію у вигляді соціальної системи. Наявність системних зв’язків створює можливість виявити закономірності соціального розвитку людського суспільства. Тому основне завдання етнології (соціальної антропології) Еванс-Прічард зводив до формулювання загальних законів соці­ального розвитку людства. На його думку, це можливо тоді, коли основним предметом етнології стане «соціальна система», а не «рід», «плем’я», «сім’я» і т. п., бо лише шляхом виявлення і вивчення внутрішньосистемних та міжсистемних відносин, взаємозв’язків і взаємозалежностей можна сформулювати загальні закони соціального розвитку людства.

Іншим видатним структуралістом був французький етнолог Клод Леві-Строс (1908), автор відомих праць «Структурна антропологія» (1958, 1973), «Тотемізм сьогодні» (1962) та «Міфологіка» (1964-1971, у чотирьох томах). Його погляди формувалися під впливом праць Дюркгайма та швейцарського мовознавця Фердінанда де Соссюра. Він вважав, що на основі методу струк­турної лінгвістики про наявність опозиційних пар фонем можна відтворити систему символів будь-якої сфери культури. Тому значення явищ культури він шукав не в їх фактах, а у відносинах між ними.

Вихідним теоретичним положенням Леві-Строса було уявлення про наявність певної вічної позаісторичної структури, що споконвіків існує в людській свідомості. Вся різноманітність людської культури – це лише модифікація первісної моделі. Тому всі похідні від неї моделі можна систематизувати і класифікувати, встановити і розкрити наявні між ними зв’язки та їх стосунок до вихідної моделі. Для цього слід нагромадити матеріал, скласти повний перелік часткових фактів, виявити існуючі між ними взаємозв’язки і згрупувати їх в одне ціле.

Головна ідея вчення Леві-Строса – ідея про єдність людського розуму на всіх етапах його історичного розвитку. Вся діяльність людей та форми людської свідомості підпорядковані строгій логіці. Це доводить, що у свідомості людей розумне переважає над емоційним, підсвідомим. Тому в кожному явищі куль­тури і побуту він прагнув виявити логічну закономірність. Найчастіше він її виявляв у парних протилежностях (у Ф. де Соссюра – опозиційних парах фонем).

(приклади: націоналізм - космополітизм, праві - ліві, білі - червоні, демократія - автократія, сміх - серйозність, тіло - розум, емоціо – раціо, світський - духовний, офіційний – неофіційний, вертикаль – горизонталь, …– догматизм, випадковість – незмінність, рух (розвиток) – застій, достаток – дефіцит, напруга – контрольованість, прозорість – замкнутість, аутсайдер – інсайдер, активний – пасивний, фемінність – маскулінність, песимізм – оптимізм, свідоме – підсвідоме, буденність - сакральність…)

Загалом структуралісти шукали в розвитку людського суспільства такі логічні зв’язки, які лежать в основі всіх етнокультурних та соціальних явищ і процесів, зокрема політичних. Ці пошуки привели їх до висновку, що в основі всіх соціальних і культурних досягнень лежать схожі структурні принципи. У них «структура» – лише наукова модель цієї дійсності, а не справжня реальність. Одноманітність культур, їх схожість та подібність структуралісти пояснювали одноманітністю людського духу.