20

Лекція № 2 (4 години)

Тема 1. Школи і наукові напрями політичної етнології

План

1. Етнологічні школи і напрями.

а) міфологічна школа;

б) еволюціонізму;

в) дифузіонізм та школа геополітики в політичній етнології;

г) функціоналізму;

д) структуралізму;

е) історичної етнології;

є) етнопсихологічна школа.

2. Сучасна проблематика досліджень з політичної етнології, новітні школи та наукові напрями.

1. Пономарьов А. Українська етнографія. Курс лекцій.-К.: Либідь, 1994.-С. 9-21, 69-85.

2. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. - К.: Либідь, 2000.-С. 168-177.

3. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999.-С. 62-65, 68-70.

4. Дельєж Робер. Нариси з історії антропології. Школи, автори, теорії. – К.: вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008.

5. Тиводар М. Етнологія. – К., 2004.

6. Кафарський В., Савчук Б. Етнологія. Підручник.- К., 2006.

7) Антонюк О.В. Основи етнополітики: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К. : МАУП, 2005. - 432 с.

8) Донцов Д. Націоналізм //Політологія. Кінець ХІХ — перша половина ХХ ст.: Хрестоматія. — К., 1998.

9) Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? / Збірник. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 295 с.

10) Малий етнополітичний словник / О.В. Антонюк, В.І. Волобуєв, М.Ф. Головатий та ін. - К. : МАУП, 2005. - 288 с.

11) Картунов О.В. Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник. - К.: Крок, 1999. - 300 с.

12) Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Ґенеза, 2004. – 736 с.

Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітичний аналіз: монографія. - К. : Вища школа, 1998. - 392 с.

Крисаченко В.С, Степико М.Т., Власик О.С. та ін. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. — К: НІСД, 2004.

1. Етнологічні школи і напрями:

Процес пізнання, як указував відомий історик етнології С. Токарєв, включає дві обов'язкові частини – накопичення фактичних знань про предмет дослідження та їх тлумачення, – які постійно перебувають у зумовленості та взаємодії. Причому в етнології глибина осмислення, особливо залежить від ґрунтовності емпіричної, фактичної бази: чим різноманітнішим та значнішим за обсягом матеріалом оперує етнолог, тим більше він має підстав для фундаментальних узагальнень.

Утім, сама тільки фактична база недостатня для одер­жання абсолютної істини; до неї вчений може наближа­тися, лише маючи досконалу систему осмислення та інтер­претації фактичного матеріалу. Спосіб здобуття істини, власне, становить методологію пізнання, система ж уста­лених способів є науковим напрямом, а якщо він має тра­диції – науковою школою.

Кожна наукова школа майже обов’язково пов’язана з боротьбою ідеологій, з актуальними політичними, економіч­ними та соціальними проблемами. Нерідко на перехресті цих проблем і зароджуються школи. Прикладом може бу­ти XVIII століття – час гострого протиборства схоластики і діалектики. Проте рушійною силою науки, і зокрема фор­мування шкіл, є не ідеолого-політичні чинники, а механізм її внутрішньої логіки – рух до пошуку істини. Такий пошук передбачає різні шляхи, отож зрозуміло, що кожний з них започатковує свій науковий напрям або наукову школу.

Українська політична етнологія розвивалася в системі світової народознавчої науки і тому, природно, зазнавала впливу різних напрямів та шкіл. Водночас, маючи політичну при­роду та умови для виникнення, її школи позначені специ­фічністю. Найрельєфніше це виявилося у міфологізмі.