25.Наслідки впливу міжнародної торгівлі на галузеву структуру за моделлю «співвідношення факторів виробництва» в теоремі т. Рибинського.

Теорема Рибчинського.

Англійський економіст польського походження Т.М.Рибчинський в 1955 році, довів теорему співвідношення зростання пропозиції фактору і зростання виробництва.

Використовуючи майже ті ж припущення, що і теорема Столпера-Самуельсона, крім припущення про зміни цін[1], Рибчинський показав, що існує прямий взаємозв’язок між зростанням факторів виробництва в одній із галузей і депресією чи навіть падінням виробництва в інших. Теорема: Збільшення пропозиції одного фактору виробництва веде до абсолютного збільшення випуску того товару, у виробництві якого цей фактор використовується відносно інтенсивно, а також до абсолютного скорочення виробництва іншого товару, випуск якого базується на відносно інтенсивному використанні іншого фактору, пропозиція якого не змінюється.

Нехай країна виробляє два товари, причому перший товар – капіталомісткий, а другий – землемісткий.

Розглянемо два ефекти, що відбувається внаслідок

1) збільшення пропозиції фактору, що використовується менш інтенсивно у виробництві експортного товару (дефіцитного фактору),

2) збільшення пропозиції фактору, що використовується більш інтенсивно у виробництві експортного товару (надлишкового фактору).

26.Розвиток міжнародної торгівлі в моделях «специфічних факторів виробництва» п. Самуэльсона ;

Основні поняття. Специфічний фактор виробництва – фактор, який використовується лише в одній галузі та не переміщується в інші. Мобільний фактор виробництва – фактор, який вільно переміщується між галузями національної економіки. Загалом до мобільних факторів виробництва належать праця, капітал, технологія.

Теорія специфічних факторів виробництва (Самуельсона-Джонса) – фактори, які є специфічними для експортного сектору, розвиваються (їх обсяг збільшується), а фактори, які є специфічними для сектору, що конкурує з імпортом, зменшуються, тобто – доходи власників фактору специфічного для експортних галузей збільшуються, а доходи власників фактору специфічного для галузей, що конкурують з імпортом, зменшуються.

Припущення теорії специфічних факторів виробництва:

розглядаються три фактори виробництва (праця, земля, капітал);

один фактор мобільний (праця) всередині країни;

два фактори – специфічні для виробництва відповідних двох товарів;

забезпеченість країн факторами виробництва різна;

обсяг імпорту країни обмежений доходами від експорту.

Різна забезпеченість країн факторами виробництва призводить до різниці у відносній пропозиції та відносних цінах на товари, що, у свою чергу, веде до виникнення міжнародної торгівлі.

Прикладом використання теорії специфічних факторів є виробництво промислових і споживчих товарів у країні.

На практиці для вимірювання ступеня експортної чи імпортної спеціалізації факторів виробництва пропонується використання даних про частку доходів цих факторів в доданій вартості експортних та імпортозаміщуючих виробництв, а також в національному доході в цілому:

Таким чином, показник ступеня експортної (чи імпортної) спеціалізації фактора залежить прямо пропорційно від різниці частки доходу фактора у вартості експорту і у вартості продукції, що конкурує з імпортом та обернено пропорційно від частка доходу оцінюваного фактора у національному доході.