50.Розвиток мовлення в дошкільному віці

Усі психічні функції розвиваються за безпосереднього впливу мовлення, яке стимулює і поглиблює розвиток. Розвиток мовлення продовжує здійснюватись за активної участі дорослих.

Мовлення - процес спілкування, опосередкований мовою.

У дошкільному віці дуже інтенсивно розвиваються комунікативні форми і функції мовної діяльності, удосконалюються практичні мовні навички, суттєво змінюється словниковий обсяг мовлення, відбувається усвідомлення мовної діяльності загалом.

Дитина дошкільного віку активно засвоює мовлення, оскільки це зумовлюють її потреби дізнатись, розповісти, вплинути на себе Й на інших.

Оволодіваючи мовою у процесі спілкування з дорослими, дитина отримує не лише засіб ефективного спілкування з оточенням, а й засіб успішного керування власною поведінкою. За допомогою мови дитина може сформулювати мету своїх дій, спланувати їх послідовність, а також зіставити зміст і цілі діяльності. Після оволодіння мовою та мовленням дитина здатна спрямувати свої дії чи утриматись від виконання деяких із них. У дошкільному віці процес оволодіння основами мовлення зазвичай завершується.

Воно супроводжує всі види діяльності дошкільника, сприяє встановленню і розвитку його соціальних контактів, стає ефективним інструментом мислення. Зміст і форми дитячих висловлювань залежать від форм спілкування, комунікативних завдань дошкільника. У процесі спілкування мовлення удосконалюється, набуває нових якостей, зумовлює перебудову психічних процесів тощо. Основними напрямами його розвитку є розширення лексичного запасу слів і граматичної структури мовлення.

55. Особливості мовлення дітей з вадами слуху

Обмежене розуміння мовлення - один з найбільш помітних і масивних

симптомів. Експресивне мовлення характеризується такими особливостями:

запас слів обмежений, відрізняється дифузністю, розширенністю і

неточністю їхніх значень. У граматичному ладі відзначаються більш-менш

грубі порушення (від однослівних речень до розгорнутої фрази, з

помилками у відмінкових узгодженнях, у вживанні прийменників).

У вимові слів є багато перекручувань у структурі слова: цікаво, що

звичайно зберігається контур слів або хоча б ударний склад, як найбільш

чутний, на цій підставі можуть змішуватися слова фонетично подібні.

Характер звуковимови слабочуючих дітей буде наступним:

а) змішання дзвінких і глухих приголосних;

б) сигматизми (в основному призубний і бічний), що довгостроково

утримуються; заміни шиплячих звуків свистячими звуками і змішання

свистячих і шиплячих звуків; неправильна вимова сонорних р, л;

в) недоліки пом'якшення;

г) пізніше формування африкатів,

д) випадання при поєднанні приголосних однієї з них..

Голос слабочуючої дитини звичайно глухий, інтонація мало розвинута і

невиразна. Недостатність свого мовлення вона доповнює жестикуляцією.

Формування навичок активного використання розмовного мовлення у

слабочуючих дітей пов’язано з цілим рядом утруднень, що включає:

1) труднощі перемикання від користування звичними засобами спілкування

(жестами) до задоволення потреб спілкування за допомогою словесного

мовлення;

2) складність оволодіння правилами відбору мовних елементів:

• а) в дотриманні послідовності звукових елементів в словах («горовив»

замість «говорив»);

• б) в підборі потрібних морфем («лопатом»);

• в) в з'єднанні слів в словосполучення («великий ложка»);

• г) в побудові словосполучень («Вася лопатою на землі вже»);

• д) в дотриманні семантичних і логічних правил при складанні

словосполучення («Влітку я поливала на городі овочі і фрукти »);

• ж) в невмінні враховувати ситуацію спілкування.

Внаслідок цього діти :

• а) пред'являють співбесіднику одні і ті ж за змістом питання в різних

формулюваннях по декілька разів;

• б) не вміють враховувати зміст реплік співбесідника;

• в) не уміють перемикатися на інші теми, що виникають по ходу розмови і

що поза сумнівом цікавлять співбесідників.

Розвитку розмовного мовлення слабочуючих дітей сприяють такі умови:

а) систематичне використовування потреби дітей в спілкуванні, що

виникає в процесі спільної учбової і побутової діяльності, для вживання

фраз розмовного мовлення (як готових, наперед введених в побут дітей

педагогом, що так і складаються дітьми в ході розмови);

б) систематичне тренування дітей в словесному виразі своїх вражень,

думок, переживань як при природній явній потребі в такому виразі, так і

в спеціально створюваних педагогами ситуаціях;

в) формування у слабочуючих звички спілкуватися словесним мовленням;

г) поступове підвищення самостійності в складанні реплік діалогу.