15. Порівняльна характеристика усного і писемного мовлення

Усне мовлення	Писемне мовлення
вимовляється, виражається за допомогою звуків; існує як процес говоріння; первинна форма існування мови; спонтанне; непідготовлене; орієнтоване на безпосереднє сприймання органами слуху; багате і поліфункціональне; є засобом набуття знань і засобом спілкування	зафіксоване на папері за допомогою графічних знаків (букв); орієнтоване на зорове сприйняття; вторинна форма існування мови; необмежене у просторі і часі; заздалегідь підготовлене, продумане; синтаксично впорядковане; точне і послідовне; відбиває умови і мету спілкування за допомогою мовних засобів

16. взаємозв’язок процесів мислення та мовлення… ?????

Л.С.Виготський досліджував питання мови, і його психологічний підхід до мови не відзначався підсумком всіх попередніх досліджень у цьому напрямку, але було зроблено спробу побудувати цілісну психолінгвістичну теорію.Л.С.Виготський досліджував питання мови, і його психологічний підхід до мови не відзначався підсумком всіх попередніх досліджень у цьому напрямку, але було зроблено спробу побудувати цілісну психолінгвістичну теорію.Розуміння мовленнєвої рефлексії у Л.С.Виготського здійснюється на рівні усвідомлення мовленнєвих процесів. У свою чергу усвідомлення створює так званий трикутник, де психологічний зміст і вивчення мови є частинами названої фігури.

Насамперед необхідно наголосити на тому, що Л.С.Виготський узагальнив свої думки у книзі «Мислення і мова» (1934). У ній він, спираючись на експериментальний матеріал, виклав спостереження щодо розвитку понять у дітей. Л.С.Виготський спостерігав за розвитком значень слів у онтогенезі, як змінювалась їх структура при переході від однієї стадії розумового розвитку особистості до іншої.

Л.С.Виготський висловлював думку про те, що коли дорослі спілкуються з дітьми, вони не допускають того факту, що слова, ужиті у мовленнєвій комунікації, мають для них зовсім інше значення, оскільки дитина будує зміст слів за особливими психологічними законами.Виготський Л.С. надавав принципового значення вивченню внутрішнього мовлення. Він вважав, що необхідно розрізнювати рух мови за змістом і за звуком. Це дає підстави для дослідження внутрішньої єдності двох мовних планів. Єдність їх припускає наявність свого руху у кожному з двох боків мови і наявність складних відношень між рухом зовнішнього і внутрішнього мовлення.

17, 18. Внутрішнє мовлення і мислення

Внутрішнє мовлення відрізняється за своєю структурою від зовніш¬нього мовлення тим, що воно дуже скорочене, уривчасте, в ньому опус¬кається більшість другорядних членів речення. Унаслідок цього воно справляє враження незв'язності та незрозумілості для іншого, нерідко в реченні залишається один тільки підмет або присудок, що є центром думки, навколо якого об'єднуються образи.

Можливість такого скорочення внутрішнього мовлення пов'язана з тим, що людині, яка міркує подумки, добре відомо, про що йдеть¬ся. Тому й немає нібито потреби розгорнуто викладати свої думки для себе. Звичка думати таким "скороченим" способом має і свої вади.

Нерідко те, що немовби цілком зрозуміле при внутрішньому мов¬ленні за його спрощеною та скороченою синтаксичною структурою, виявляється іноді далеко не таким зрозумілим, коли доводиться перека¬зувати зміст думки іншим людям: окремі моменти просто незрозумілі, думки неаргументовані, логічно непослідовні.

Відомі випадки, коли добре зрозуміле передати у формі зв'язного мовлення усно або письмово неможливо.

Внутрішнє мовлення виникло в процесі мовленнєвого спілкування людей через ускладнення завдань і змісту діяльності. Воно породжене потребою, перш ніж висловити щось усно чи письмово, його спланува¬ти, окреслити головні контури, побудувати вислів, схему дій, міркуван¬ня, перед тим як реалізувати їх практично.

Зовнішнє і внутрішнє мовлення людини тісно взаємопов'язані та взаємопроймають одно одне. Легкість і швидкість таких проникнень зале¬жать від різних умов, а саме: від змісту, складності та новизни розумової діяльності, мовного досвіду та індивідуальних особливостей людини.

Відомо, що за своєю морфологічною будовою внутрішнє мовлення різко відрізняється від зовнішнього: воно має згорнутий, аморфний характер, а за своєю функціональною характеристикою є передусім предикативним утворенням. Предикативний характер внутрішнього мовлення і є основою для переведення початкового задуму в майбутнє розгорнуте мовленнєве висловлення.