83.Патологія мовленнєвої діяльності.

Глухота вроджене Ступені

(нейросенсорна спадкове 1,2,3,4

конлуктивна) набуте

Новонароджений-гуління-лепіт-псевдослова-граматична-конструктивна.

Реабілітація

Новонароджений період що є?

-крик

-гуління (аутоехолалія )-самослухання,уміння повторити.

-лепіт (ехолалія)-уміння наслідованості .

Гуління (розвиток кін естетичних відчуттів)

Лепіт (розвиток слухового сприймання).

Коли гуління –дитини реагує на звуки поворати вправа,вліво.

У глухих немає монологу мовлення (гх-гх.ба-ба)

Завдання:стимулювати зв’язки; відкривати рот; постійно знаходитись в полі у дитини (своєї артикуляції).

Можна ставити кохлеорний імплант.

У нас є:

-Наочність Сурдо:

-методика -глобальні таблички

-замінити предмета(картинка,малюнок,пектограма)

-тактильно-вібраційна увага.

84. Класифікація форм мовленнєвої патології.

1)власні патопсихолінгвістичні мовленнєві порушення, які пов’язані з патологією особистості, з свідомістю і іншими психічними функціями (шизофренія).

2) Мовленнєві порушення, які пов’язані з локальними ураженням мозку, але (не пов’язані з психічними порушеннями (афазія, алалія).

3)мовленнєві порушення, які пов’язані з вродженими або набутими порушеннями сенсорних систем

4) мовленнєві порушення, які пов’язані з розумовою відсталістю.

5) мовленнєві порушення, які пов’язані з дефектами моторного пограмування мовлення або реалізації моторної програми.

85.

Відомо, що порушення мовлення мають різний характер залежно від локалізації функції, яка зазнала змін у зв'язку зі ступенем тяжкості, часом ураження, вираженістю вторинних відхилень, що є наслідком основного дефекту.

Вторинний дефект виникає в процесі розвитку дитини з порушеннями психофізичного і/або розумового розвитку у тому разі, якщо не забезпечується можливість компенсації первинних порушень. Л.С. Виготський виникнення вторинних дефектів виокремлював як загальну закономірність аномального розвитку. Також він вказував на величезні труднощі у взаємодії із соціальним середовищем і в порушеннях зв'язків із навколишнім світом усіх дітей з вадами розвитку. Ж.І. Шиф зазначала, що "... загальним для усіх випадків аномального розвитку є те, що сукупність спровокованих дефектом наслідків виявляється у змінах у розвитку особистості аномальної дитини в цілому". Також увагу звертали на те, що у дітей з недоліками розвитку всіх категорій спостерігаються порушення мовленнєвого спілкування, хоча виявляються вони по-різному. Механізм виникнення вторинного дефекту різний. По-перше, вторинному недорозвиненню підлягають функції, безпосередньо пов'язані з ушкодженою (з цього типу виникають мовленнєві порушення у глухих дітей, порушення конструктивного праксису у дітей з ДЦП тощо). По-друге, вторинне недорозвинення характерне і для тих функцій, що на момент пошкодження перебували у сенситивному періоді розвитку. По-третє, важливим фактором виникнення вторинних відхилень є соціальна депривація (від лат. deprivatio — втрата, позбавлення). Дефект, що перешкоджає нормальному спілкуванню дитини з однолітками і дорослими, у свою чергу гальмує засвоєння нею системи знань і умінь.

Саме вторинний дефект, на думку Л.С. Виготського, — "... основний об'єкт психологічного вивчення і корекції аномального розвитку...".

Спеціальні психологи, маючи на увазі вторинні відхилення у розвитку, віддають перевагу термінові "системні порушення", пояснюючи це тим, що точніше визначається недостатність певних функцій, як наслідок наявної на певний момент системи між функціональних зв'язків. Системні (вторинні) порушення — це зворотні зміни процесу розвитку психічних функцій, безпосередньо пов'язаних із первинно порушеними. Ступінь зворотності вторинних дефектів залежить від цілеспрямованості, систематичності та вчасності корекційних заходів, але не слід забувати про те, іцо процес подолання цих відхилень може бути тяжким і довготривалим.