77. Модель л.С.Виготського.

У вітчизняній психолінгвістиці є постулат, що суть процесу породження мовленнєвого висловлювання заключається в переході від думки до слова. Таке розуміння процесу породження було запропоноване Л.С. Виготським - засновником культурно-історичної теорії в психології.

Внутрішнє мовлення за Виготським - це "особливий внутрішній план мовленнєвого мислення, що опосередковує динамічне відношення між думкою і словом". Вчений вважав, що внутрішнє мовлення має наступні властивості:

—вона позбавлена фонації, тобто вимовляння звуків;

—вона предикативна (опускаються підмети; і там присутні в основному одні присудки);

—це скорочене мовлення (мовлення без слів).

Розглядаючи останню властивість, Виготський відмічав наступні особливості семантики внутрішнього мовлення: переважання смислу над словом; злитність значень слів (аглютинація); неспівпадіння семантики внутрішнього мовлення із словесною семантикою.

"Всяка думка, - писав Виготський, - прагне з'єднати щось з чимось і має рух. Ці течія та рух думки не співпадає прямо і безпосередньо з розгортанням мовлення. Одиниці думки і одиниці мовлення не співпадають". Він вважав, що "перехід від внутрішнього до зовнішнього мовлення є складна динамічна трансформація - перетворення предикативного та ідіоматичного мовлення на синтаксично розчленоване і зрозуміле для інших мовлення".

Л.С. Виготський виділяв три плани мовленнєвого мислення: думку, внутрішнє мовлення, слово. Він так визначав суть процесу породження мовлення: "В живій драмі мовленнєвого мислення рух йде від мотиву, що породжує яку-небудь думку, до оформлення самої думки, до опосередковання її у внутрішньому слові, потім - в значеннях зовнішніх слів і, нарешті, в словах".

78. Модель о.Р.Лурії

Л.С. Виготський не пропонував формалізовану модель породження мовлення, він лише запропонував загальні психологічні принципи. Його ідеї розвинув інший радянський психолог Олександр Романович Лурія (1902-1977), який займався нейропсихологією і, зокрема, проблемою функціонування вищих психофізіологічних механізмів при локальних порушеннях мозку. Вчений розробив вчення про динамічну схему висловлювання. Ця динамічна схема є, за його уявленням, частиною етапу задуму висловлювання.

Центральною проблемою формування висловлювання - в моделі Лурії- є проблема переходу смислу в значення. Передбачається, що формування мовленнєвого висловлювання проходить ряд етапів:

50. Етап первинного "семантичного запису", або початкової схеми.

Семантичний запис має "характер згорнутого мовленнєвого

висловлювання, яке надалі має бути перетворене на систему послідовно пов'язаних одне з одним слів". Початкова схема, або "семантичний запис" висловлювання в обов'язковому порядку містить в собі дві частини - тема і рему, які "і утворюють початкову думку, тобто систему тих зв'язків, які потенційно повинні фігурувати в майбутньому мовленнєвому висловлюванні".

Перетворення ж початкової схеми, яка є симультанною, "в сукцессивне мовленнєве висловлювання, що розгортається, і є послідовно організоване, здійснюється за допомогою внутрішнього мовлення". Говорячи інакше, наявна на початку процесу породження схема дуже згорнута і нерозчленована, і лише потім вона розгортається (стає послідовним набором одиниць).

50. Внутрішнє мовлення.

На даному етапі формування мовленнєвого висловлювання відбувається переведення внутрішнього смислу в "систему розгорнутих синтаксично організованих мовленнєвих значень". Симультанна схема "семантичного запису" перекодовується в організовану структуру майбутнього розгорнутого синтаксичного висловлювання.

50. Формування розгорнутого мовленнєвого висловлювання.

На думку O.P. Лурії, розгорнуте мовленнєве висловлювання, з одного боку, включене в процес спілкування і передачі інформації, а, з іншою, - "до його складу входить не одне речення, а цілий ланцюг взаємозв'язаних речень". Як важливий для вітчизняної психолінгвістики момент є думка Лурії про те, що фрази або речення, що входять до складу розгорнутого мовленнєвого.

Крім того, речення, що входять до складу розгорнутого висловлювання мають, окрім референтного значення, ще і соціально-контекстне значення, що формується в спілкуванні. Саме тому, "один лише лінгвістичний аналіз процесу формування висловлювання недостатній і має бути включений в більш ширший психологічний (а може бути й соціально-психологічний) аналіз, що враховує ситуацію спілкування, мотиви того, хто говорить, зміст інформації, відношення до неї того, хто слухає тощо".

Усі ці перераховані особливості давали О.Р.Лурії підстави розглядати мовленнєве висловлювання як особливий вид мовленнєвої діяльності, що має таку ж психологічну структуру, як і будь-яка інша форма психічної діяльності.

У свою чергу, це допускає, що породження розгорнутого мовленнєвого висловлювання повинно включати до свого складу не лише створення початкової схеми, що визначає послідовність ланок даного висловлювання, але і "постійний контроль за протіканням спливаючих компонентів висловлювання, а в найбільш складних випадках і свідомий вибір потрібних мовленнєвих компонентів".

Таким чином, на думку О.Р.Лурії, процес породження мовленнєвого висловлювання не є втілення "готової думки в таку ж готову систему мовленнєвих формулювань і далі - в схему розгорнутого мовленнєвого висловлювання. Мовленнєве висловлювання - це певний вид діяльності зі своїм мотивом, початковим завданням або задумом і контролем".