
- •Предмет і періодизація історії філософії
- •Філософія і світогляд. Типи світоглядів
- •Проблематика та структура філософії
- •Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Школа йоги, основні ідеї
- •Філософія Буддизму
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Загальні риси Китайської філософії
- •Філософське вчення Конфуція та його послідовників( Мен Цзи та Сюнь Цзи)
- •Філософська школа законників (легістів)
- •Основні принципи філософії даосизму
- •Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •Філософія семи мудреців
- •Іонійська філософія
- •Вчення про буття( Мілетська школа : Фалес, Анаксімандр, Анаксімен)
- •Філософське вчення Геракліта Ефейського
- •Філософія піфагорійців
- •Вчення про рух( Елейська школа : Парменід, Зенон Елейський)
- •Апорії Зенона Елейського
- •Філософські вчення, сформовані під впливом елеатів (філософія Емпедокла, Анаксагора, становлення ідей атомістики)
- •Атоміністична філософія Демокріта
- •Проблема самопізнання та належного існування у філософії Сократа
- •Малі сократичні школи
- •Обєктивний ідеалізм Платона
- •Філософське вчення Арістотеля як систематизатора античної філософії
- •Сутність речей та її розгортання(ентелехія). Чотири причини становлення речі
- •Критика Арістотелем вчення Платона про ідеї
- •Основні риси елліністичної філософії
- •Основні філософські школи в період еллінізму
- •Філософія Епікура
- •Філософія стоїків
- •Античний скептицизм (Піррон)
- •Еклектизм
- •Загальна характеристика неоплатонізму. Неоплатонізм Плотіна
- •Християнство і античність: джерела середньовічної філософії ( ? )
- •Загальні риси середньовічної філософії
- •Біблійна основа середньовічної філософії : екзегетика Філона Олександрійського
- •Основні етапи середньовічної філософії
- •Патристика
- •Східна апологетика. Юстин Мученик
- •Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський
- •Східна апологетика. Оріген
- •Західна апологетика. Тертуліан
- •Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин
- •Проблема віри і розуму у філософії Августина
- •Теорія ілюмінації Августина
- •Проблема добра і зла у філософії Августина
- •Філософія Боеція
- •Філософія Псевдо-Діонісія. « Ареопагітики »
- •Істотні ознаки, проблематика та напрями схоластичної філософії
- •Суперечка про природу понять: реалізм і номіналізм
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •Номіналізм Іоана Росцеліна
- •Тома Аквінський про співвідношення віри та розуму
- •Докази існування Бога у філософії Томи Аквінського
- •Проблема пізнання у філософії Томи Аквінського
- •Філософські погляди д. Скота
- •Філософія у. Оккама
- •Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •Філософія Миколи Кузанського
- •Пантеїстична натурфілософія Джордано Бруно
- •Проблема методу наукового пізнання в філософії хуіі ст. Ф. Бекона і р. Декарта
- •Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •Еволюція англійського сенсуалізму: Локк, Берклі, Юм
- •Онтологія ф. Бекона
- •Вчення ф. Бекона про метод і обґрунтування емпіризму.
- •Вчення р. Декарта про метод
- •Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •Дуалізм картезіанської філософії
- •Гносеологія р. Декарта
- •Вчення Спінози про субстанцію
- •Філософське вчення т. Гоббса
- •Сенсуалістична теорія пізнання д. Локка
- •Субєктивний ідеалізм Дж. Берклі
- •Філософське вчення Юма
- •Загальні риси філософії Просвітництва
- •Філософія просвітництва у Франції.
- •Теорія пізнання Канта
- •Обєктивний ідеалізм Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л. Фоєрбаха
- •Основні філософські течії 19 ст. Позитивізм
- •Основні філософські течії 19 ст. Діалектичний матеріалізм
Обєктивний ідеалізм Гегеля
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель /1770-1831 рр./. Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найбільш відомий філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні роботи: "Наука логіки", "Філософія природи", "Філософія духу", "Філософія права", "Філософія історії" та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя - природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо. Заслуга Гегеля полягала також в тому, що він весь природний, історичний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, в перетвореннях, в розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно - ідеалістично. Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, "відпускає з себе своє інше" - природу, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує "суб’єктивний" Дух - людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу - філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої люднім і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є "свободою порожнечі" говорив він. Гегель приходить до формули свободи як "пізнання необхідності". Розібравшись в цих питаннях, студент повинен зрозуміти сутність основного протиріччя філософії Гегеля - протиріччя між діалектичним методом і ідеалістичною і в той же час метафізичною системою, звернувши увагу при цьому на непослідовність його діалектики, Вона вся була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; в природі - людський дух; в філософії права - конституційна монархія; в історії філософії - філософська система самого Гегеля. Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Пруської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і часі. Таким чином філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій і через це класики марксизму назвали її "кінцем німецької класичної філософії".
Антропологічний матеріалізм л. Фоєрбаха
Людвіг Фейєрбах – видатний філософ, матеріаліст і атеїст. Його філософія остаточно повертає філософську класику до проблеми людини, її сутності, відчуження й свободи. Центром філософії стає морально-етична та антропологічна проблематика.
З Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. Філософ уважав, що природа ніким не створена та є причиною самої себе. Людина є невід’ємною частиною природи. Саме з погляду матеріалізму Фейєрбах намагався переосмислити традиційне для класичної філософії поняття суб’єкта. Суб’єктом у нього виступає не просто розумна істота, а цілісна людина як вища природна істота в єдності її тілесних і родових (суспільних) якостей. Саме суспільні якості, «людська природа» відрізняють її від тварин. Людину вчений розглядає як універсальну та активну істоту ще й тому, що вона не просто пристосовується до навколишнього середовища, а й перетворює його, засвоюючи культуру.
Особливу увагу Фейєрбах приділив критичному аналізу релігії. Атеїзм для нього був безпосередньо пов’язаний з моральною та політичною вимогою звільнення людських сил й оновлення умов життя, які зробили б людину господарем природи, а відношення людей — колективістськими. Причиною виникнення релігії філософ уважав почуття залежності, безсилля, страху перед природними силами. Людське безсилля й породжує богів. Релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує активність і творчі сили людини, тому він пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей.
Ідеалістичну філософію Фейєрбах уважав своєрідним доповненням релігії. Відчуження від людини її родової сутності— це те, до чого приходять і релігія, і ідеалізм. Тому критику релігії філософ поєднував з критикою ідеалізму.
Філософія Фейєрбаха, незважаючи на її матеріалістичні та атеїстичні позиції, не була послідовно матеріалістична. У розумінні історії людства, тобто суспільства, він був ідеалістом, а, критикуючи ідеалізм Гегеля, він водночас заперечував і діалектичний метод.
Отже, філософська система Фейєрбаха логічно завершувала німецьку класичну філософію та давала імпульс подальшому розвитку матеріалістичної філософії.