23. Філософія просвітництва у Франції.

Французьке просвітництво порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ. Велике значення мали твори Монтеск’є, , де методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою. Загалом Монтеск’є висував ідею величезного географічного фактору (територія, клімат, родючість землі…) в розвитку суспільства. Але він не заперечував ролі способу життя, способу виробництва. Проголосив ідею загального миру.

Вольтер в своїх творах висував ідеї, спрямовані проти феодалізму та кріпацтва, він боровся проти церкви, релігійної нетерпимості, фанатизму, деспотії, був прихильником деїзму. Вольтер вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”, тобто вченого, розумного царя чи імператора, але під кінець свого життя схилився до того, що найкращим державним устроєм є республіка. Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, розмірковує над проблемами соціальної нерівності та виховання, вимагав свободи й забезпечення повноти юридичних прав. Вбачаючи джерело змін людського життя в розумі, Руссо вважав, що сам розум при цьому зазнає впливів життєвих потреб людей. Люди, що спочатку жили в «природному» стані, поступо­во переходять у «суспільний стан», об’єднуються в сім’ї, а остан­ні — у племена. У племенах люди живуть вільно, вони здорові й щасливі, продовжують насолоджуватись усіма радощами спілку­вання, які ще не порушують їхньої незалежності. Залізо та хліб — ось що, на думку Руссо, цивілізувало людей і згубило рід людський.  Таке суспільство мало бути ліквідоване, а натомість збудоване нове, на засадах нового суспільного договору. Руссо помітно схиляється до насолоди і намагається уникнути страждань. Цивілізація, твердить він, псує людину, погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості. Поділ праці, який має величезне значення для прогресу, не тільки благо, але й зло, оскільки людина втрачає цілісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспільстві.

Отже, відмітною рисою Просвітництва є поворот до люди­ни. Мислителі-просвітники, починаючи з Монтеск’є, головну ува­гу звертають на людське суспільство, історію, біди та страж­дання людей. У зв ‘язку з цим основний акцент вони роблять на розум, шляхи й засоби приведення суспільства у відповідність з вимогами розуму, насамперед такими, як рівність, справедли­вість, свобода, братерство тощо.

23. Теорія пізнання Канта

Головна праця, в якому зосереджені підстави філософії Канта — «Критика чистого розуму».

Мета роботи — аналіз теоретичної концепції, яку згодом назвуть суб’єктивної діалектикою. У ній філософ досліджує феномен розуму.

Теорія пізнання Канта свідчить, що людська діяльність в її основному вигляді представлена пізнанням. Цей фундаментальний феномен пов’язаний з можливістю окремої людини ототожнювати себе з усім людством. У пізнанні людина знаходить потенцію свого існування, наділеного безмежними можливостями.

Формується особистість освоює людський досвід, а отже, також пов’язана з пізнанням.

Кант вводить поняття об’єкта і суб’єкта пізнання. Вони вступають у відносини діалектичної протилежності, що є протиріччям пізнання. Джерело і провідне начало в даній діалектичної парі — саме суб’єкт пізнання. Він вводить об’єкт в відношення підпорядкування і здатний переводити енергетичну сутність об’єкта безпосередньо в свою.

Який структурою володіє суб’єкт пізнання?

У відповіді на це питання теорія пізнання Канта виділяє два рівні: психологічний і переддослідний.

• Під психологічним рівнем мається на увазі наступне. Органи почуттів існують в постійно мінливому якості, у відповідності з яким мають місце їх завдання у вигляді допитливості, чутливості і т. д.

• Під переддослідні рівнем (трансцедентально, вродженим) розуміється існування первинних задатків, що дозволяють відчувати, наприклад, час і простір, рідний дім і т.д.

Найважливіші питання пізнання:

- які його ступені або етапи;

- які його критерії.

Кант виділяє три етапи пізнання:

1. чуттєве;

2. розумове;

3. розумне.

Практична діяльність по перетворенню розуму є критерієм пізнання. Людина розумна створює нові ідеальні об’єкти, поняття та ідеї. Особливою критеріальних відрізняються ідеї, які розвивають і ведуть за собою все людство, наприклад, ідея Бога.

За межами ідей пізнання неможливе, там його просто не існує.

Таким чином, теорія пізнання Канта вперше в світовій філософії ставить питання про те, які кордону пізнання.

Незважаючи на межовість гносеології, дійсність, по Канту, можна пізнавати у всій повноті розуму. Це справедливо для об’єктів, створених самою людиною, тобто для світу ідей. Найбільш фундаментальні, великі ідеї уособлюють розум людства, вони — суть, джерело й основа віри (наприклад, ідея Бога).

Теорія пізнання Канта для таких об’єктів вводить поняття «речі для нас», протиставляючи його «речей в собі». Останні належать світу, який лежить по той бік ідей. Він протіволожен людині, це — саме втілення непізнаного. Кант стверджує, що між «річчю в собі» і «річчю для нас» немає і не може бути ніякого переходу. Вони початково і назавжди ізольовані один від одного.