
- •Предмет і періодизація історії філософії
- •Філософія і світогляд. Типи світоглядів
- •Проблематика та структура філософії
- •Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Школа йоги, основні ідеї
- •Філософія Буддизму
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Загальні риси Китайської філософії
- •Філософське вчення Конфуція та його послідовників( Мен Цзи та Сюнь Цзи)
- •Філософська школа законників (легістів)
- •Основні принципи філософії даосизму
- •Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •Філософія семи мудреців
- •Іонійська філософія
- •Вчення про буття( Мілетська школа : Фалес, Анаксімандр, Анаксімен)
- •Філософське вчення Геракліта Ефейського
- •Філософія піфагорійців
- •Вчення про рух( Елейська школа : Парменід, Зенон Елейський)
- •Апорії Зенона Елейського
- •Філософські вчення, сформовані під впливом елеатів (філософія Емпедокла, Анаксагора, становлення ідей атомістики)
- •Атоміністична філософія Демокріта
- •Проблема самопізнання та належного існування у філософії Сократа
- •Малі сократичні школи
- •Обєктивний ідеалізм Платона
- •Філософське вчення Арістотеля як систематизатора античної філософії
- •Сутність речей та її розгортання(ентелехія). Чотири причини становлення речі
- •Критика Арістотелем вчення Платона про ідеї
- •Основні риси елліністичної філософії
- •Основні філософські школи в період еллінізму
- •Філософія Епікура
- •Філософія стоїків
- •Античний скептицизм (Піррон)
- •Еклектизм
- •Загальна характеристика неоплатонізму. Неоплатонізм Плотіна
- •Християнство і античність: джерела середньовічної філософії ( ? )
- •Загальні риси середньовічної філософії
- •Біблійна основа середньовічної філософії : екзегетика Філона Олександрійського
- •Основні етапи середньовічної філософії
- •Патристика
- •Східна апологетика. Юстин Мученик
- •Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський
- •Східна апологетика. Оріген
- •Західна апологетика. Тертуліан
- •Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин
- •Проблема віри і розуму у філософії Августина
- •Теорія ілюмінації Августина
- •Проблема добра і зла у філософії Августина
- •Філософія Боеція
- •Філософія Псевдо-Діонісія. « Ареопагітики »
- •Істотні ознаки, проблематика та напрями схоластичної філософії
- •Суперечка про природу понять: реалізм і номіналізм
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •Номіналізм Іоана Росцеліна
- •Тома Аквінський про співвідношення віри та розуму
- •Докази існування Бога у філософії Томи Аквінського
- •Проблема пізнання у філософії Томи Аквінського
- •Філософські погляди д. Скота
- •Філософія у. Оккама
- •Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •Філософія Миколи Кузанського
- •Пантеїстична натурфілософія Джордано Бруно
- •Проблема методу наукового пізнання в філософії хуіі ст. Ф. Бекона і р. Декарта
- •Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •Еволюція англійського сенсуалізму: Локк, Берклі, Юм
- •Онтологія ф. Бекона
- •Вчення ф. Бекона про метод і обґрунтування емпіризму.
- •Вчення р. Декарта про метод
- •Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •Дуалізм картезіанської філософії
- •Гносеологія р. Декарта
- •Вчення Спінози про субстанцію
- •Філософське вчення т. Гоббса
- •Сенсуалістична теорія пізнання д. Локка
- •Субєктивний ідеалізм Дж. Берклі
- •Філософське вчення Юма
- •Загальні риси філософії Просвітництва
- •Філософія просвітництва у Франції.
- •Теорія пізнання Канта
- •Обєктивний ідеалізм Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л. Фоєрбаха
- •Основні філософські течії 19 ст. Позитивізм
- •Основні філософські течії 19 ст. Діалектичний матеріалізм
Філософське вчення Юма
Давид Юм (1711-1776) продовжує лінію англійської школи сенсуалізму. На відміну від Локка (який вбачав джерело наших чуттів у реальності поза суб'єктом) та Берклі (який вбачав джерело наших чуттів у духові, або у божестві), Юм вважає, що неможливо довести остаточно ні точку зору першого, ні точку зору другого філософа.
Юм робить спробу керуватися лише тим, що можна довести емпіричним шляхом, відкидаючи гіпотетичні тлумачення. Тому він визначає, що людина може оперувати лише змістом наших чуттів, а не поняттям про їх субстанцію. Наші сприйняття світу не дають можливості довести ні його існування, ні його відсутності. Така агностична позиція обґрунтовується у відомих творах Д.Юма "Трактат про людську природу" (1738), "Дослідження людського розуму" (1751) та ін. Усі "духовні сприйняття" він розділяє на два різновиди: перший охоплює більш сильні і визначається терміном "враження", які діють під час бачення, тактильного відчуття тощо; другий — ідеї (уявлення), які він визнає менш сильними і точними. Усі наші ідеї чи враження є копія чуттєвих комбінацій. Визнаючи за думкою лише здатність розділяти та об'єднувати, Юм стоїть на позиціях чітко окресленого сенсуалізму.
Керуючись позицією .Локка, Юм вирізнює чуття, які утворюються різними чуттєвими органами, на відміну від вражень, які є певним результатом внутрішнього стану суб'єкта. Розум сам по собі не здатен нічого додати до вражень, він лише розділяє або об'єднує їх. Юм визнає досвід найголовнішою складовою пізнання. Однак досвід у нього відноситься лише до оволодіння нашої свідомості враженнями. Досвід він розглядає як утворення схем суб'єктивних дій розуму з об'єднання чи розділення вражень.
Між враженнями та ідеями існують три типи відношень: 1) будуються на виявленні подібностей та відмінностей; 2) відбивають послідовності в просторових та часових визначеннях; 3) відношення причини та наслідків. Саме третій тип Юм розглядає як головний у природознавстві (досвіді побудови схем суб'єктивних дій з образами природної реальності). Дослідження поняття "причина" уможливлює Юму дати обгрунтування, що дане поняття не має під собою жодного емпіричного значення, окрім фіксації послідовності явищ — одне після другого. Усі причини пояснюються ним як відношення просторового співіснування та часової послідовності. Тобто поняття "причина" Юм розглядає як похідне від понять "час" та "простір". Детально аналізуючи конкретні випадки, Юм робить висновок, що мислення, розум не здатні дати кінцевого визначення подій, причин та наслідків.
Фіксуючи своє ставлення до попереднього наукового пізнання, до історії філософії, Юм вважає, що філософські системи, механіка є узагальненням досвіду суб'єкта в зручних формах.
Загальні риси філософії Просвітництва
У другій половині XVII ст. в середовищі освічених людей утвердилося прагнення знайти розумне пояснення всіх явищ природи і людського життя. У своїх дослідженнях вони вже не спиралися на релігію. За людським розумом визнавалася здатність до кінця пізнавати й пояснювати світ. Світогляд, згідно з яким основним засобом пізнання і критерієм істини є розум людини, а не Божественне одкровення і досвід, називається раціоналістичним.
Домінування раціоналізму в свідомості освічених людей дало могутній поштовх до набуття знань. Наука XVII ст. ще не мала вузької спеціалізації: вчені не поділялися на математиків, фізиків, філософів і т. д. Вони працювали одночасно в багатьох галузях. Ними були сформульовані нові принципи наукових досліджень; наука отримала знання з експерименту і заговорила мовою математичних формул.
Популярність науки зросла настільки, що в Англії створили спеціальне товариство під орудою самого короля, а у Франції з ініціативи уряду — Академію наук. Надавалася підтримка науковим виданням.
Зростання авторитету науки дедалі більше переконувало в могутності людського розуму. У XVIII ст. віра в розум стала панівною: люди вважали, що в усьому слід прислухатися тільки до нього. Розум, уважали вони, необхідно розвивати за допомогою розумових вправ, вивчення наук і мистецтва. Це допоможе людині змінити довколишній світ, зробити його розумним і справедливим. Просвітництвом стали називати поширення розуму. Значна кількість освічених людей була переконана, що Просвітництво приведе людство до щастя. Основним умонастроєм суспільства став оптимізм. Люди вірили у прогрес, у те, що історія рухається до кращого, розвивається від несправедливого устрою до справедливого суспільства. Людина XVIII ст., як ніколи в минулому, вважала себе господарем власної долі.
Батьківщиною Просвітництва була Англія, де розвиток капіталізму стимулював прогрес науки і знань.Визначні англійські вчені-мислителі Ісаак Ньютон, Томас Гоббс, Джон Локк разом із голландцем Бенедиктом (Барухом) Спінозою та німцем Готфрідом Лейбніцем заклали підвалини ідей Просвітництва.