23. Вчення р. Декарта про метод

Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і засновник раціоналізму. В історії Нової філософії перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання навколишнього світу.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно існують в розумі.

Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:

Перше правило – визначення принципів, начал. Друге правило – аналітичне вивчення природних явищ, тобто слід ділити складну проблему на простіші, і робити це доти, поки речі не стануть ясними і очевидними. Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від них до складніших. Четверте правило– досягнення повноти знань, послідовність і ретельність дедуктивного виведення, докладний огляд всіх ланок.

На думку Декарта, дотримання цих правил – гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені.

Декарт розробив вчення „вроджених ідей”, які, на його думку, приховані в глибині інтелекту й можуть бути усвідомлені лише інтуїтивно. Це ідея Бога, аксіоми математики тощо.

Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум. Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою. Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.

23. Принцип універсального сумніву р. Декарта

Першою умовою філософії є заперечення всіх визначень. Тому Декарт починає з сумніву як необхідної передумови і способу досягнення пізнання певних і міцних принципів. Уже сам сумнів є універсальним принципом. Завдяки йому передбачається результат, але для філософа він не передує сумніву, а виникає лише з нього і разом з ним Проголошуючи сумнів як метод - «Я мислю, отже, існую», - Декарт обґрунтовує його так «Вагаю­чись у всьому до певної міри сумнівному, заперечуючи його і вважаючи нереальним, я можу легко уявити собі, що не існує ні Бога, ні неба, ні тіл, що я сам не маю тіла, але не в тому, що я як мислитель не існую, адже не може не існувати те, що в цю мить мислить, і тому пізнання, мислен­ня— найперше і найдостовірніше». Отже, існування мислення є принципом філософії, оскільки «я мислю, я існую» - неподільні, становлять одне ціле. Сумнів - це заперечення, відокремлення духу від усього, особливо від чуттєво-предметного.