23. Еволюція англійського сенсуалізму: Локк, Берклі, Юм

Сенсуалізм (англ. sense - почуття, відчуття) - це філософське вчення про вирішальну роль відчуттів у пізнавальному процесі і, отже, про пріоритет чуттєвого досвіду над розумом. (Сенсуалізм тісно пов'язаний з емпіризмом, послідовники якого також вважали чуттєвий досвід основою людського пізнання).

Джон Локк (1632 - 1704) - англійський філософ і політичний мислитель, вважається засновником сенсуалізму в новоєвропейської гносеології. Він одним з перших виступив проти декартівського теорії «вроджених ідей», висунувши тези про те, що «душа дитини - чиста дошка» і «немає нічого в розумі, чого раніше не було б у відчуттях». Тим самим Локк сформулював принцип матеріалістичного сенсуалізму, згідно з яким всі знання походять з чуттєвого сприйняття зовнішнього світу.

Інший підхід до сенсуалізму продемонстрував англійський єпископ Джордж Берклі (1685 - 1753). Прагнучи захистити релігію від ідей матеріалізму та атеїзму, Берклі в роботі «Трактат про основи людського пізнання» (1710) використовував для цього принципи сенсуалізму і в результаті створив концепцію суб'єктивного ідеалізму.Берклі виступив з критикою вчення про матерію як речової основи (субстанції) всіх предметів і явищ. Кожен предмет, вважає Берклі, можна визначити як «комплекс відчуттів» (наприклад, яблуко - це зібрані воєдино певний смак, колір, форма, запах та ін.) Все, що реально існує, дано нам у наших відчуттях і сприйняттях, отже, за логікою Берклі, існувати - значить бути кимось сприйманим. (Esse est percipi). Оскільки людині в чуттєвому досвіді дано лише окремі речі і явища, а матерія як субстанція не сприймається, отже, вона не існує і є «вигадкою безбожників-матеріалістів».

Проголосивши відчуття єдиною реальністю, яка сприймається людиною, Берклі порахував, що джерело (причину) відчуттів не слід шукати в свідомості самих людей (інакше б вони всі сприймали світ абсолютно по-різному). Отже, повинна існувати якась «вища» сила, яка «гармонізує» людські відчуття і надає їм «однаковість». Такою силою, за логікою єпископа Берклі, є Бог, який «вкладає» у свідомість людей відчуття, «показуючи світ таким, яким ми його бачимо».

Джордж Берклі, однак, не помітив, що критика поняття «матерія» з позицій сенсуалізму руйнівна не тільки для матеріалізму, але і для релігії, оскільки в рівній мірі застосовна і до основним релігійним ідеям - ідеї Бога й ідеї безсмертної душі. Ні Бог, ні душа, як і матерія, не дані нам безпосередньо в сприйняттях, їх не можна кваліфікувати як «комплекси відчуттів», значить, за логікою беркліанского сенсуалізму, вони теж не існують, будучи плодом людської уяви. І якщо сам Берклі, будучи єпископом, до подібних висновків прийти не зміг у силу спочатку релігійної установки свого світогляду, то його співвітчизник Девід Юм, звернув увагу на логічну помилку Берклі і підняв питання про причини виникаючих у нас відчуттів.

Девід Юм (1711 - 1776) - англійський (шотландський) філософ, історик, вчений-публіцист, зайняв позицію гносеологічного скептицизму і агностицизму. У своєму основному творі «Трактат про людську природу» (1739-1740), послідовно розвиваючи ідеї сенсуалізму, він прийшов до висновку, що єдино достовірний факт - це наявність у нас відчуттів і сприймань. Однак джерело їх невідомий, і з цього приводу можна висловити три припущення:

1) причина відчуттів - об'єктивно існуючий зовнішній світ;

2) відчуття народжуються у свідомості (в душі) самої людини;

3) джерелом наших відчуттів є Бог.

У повсякденному житті, вважає англійський агностик, ми користуємося не стільки теоретичними знаннями, скільки вірою, заснованої на звичці. Люди вірять в існування Бога, в наявність безсмертної душі, в реальність зовнішнього світу, остільки, оскільки в життєвій практиці це корисно. Крім того, люди схильні оцінювати події і робити висновки про їх причини, спираючись на життєвий досвід і звичку. Наприклад, зійшло сонце - стало тепло і світло; висновок: сонце - причина тепла і світла. Однак, зауважує Юм, «після цього» не означає «з причини» цього, тому навіть часте повторення зв'язку якихось подій у часі не дає нам знань про причини цього зв'язку. Звичні уявлення, засновані на життєвому досвіді, перенесені в майбутнє, не можуть вважатися достовірним знанням. Слідство неможливо логічно вивести з причини, тому причинний зв'язок між об'єктами бездоказова, а значить і непізнавана.