23. Проблема віри і розуму у філософії Августина

Розмірковуючи над проблемою співвідношення віри і розуму, Августин у дусі загальнохристиянської традиції віддає перевагу вірі. Але він вже не відкидає повністю, як Тертулліан, “мудрість світу цього”. Він вважає, що розум є потрібним для сприйняття християнської доктрини, але його повинна випереджати віра. “Віруй, щоб розуміти”, — таку тезу висуває Августин.

 гармонія віри та розуму. Славетний християнський богослов Аврелій Августин, стверджував, що віра та розум – різні види одного мислення, які доповнюють одне одного. Його гасло – вірую, щоб розуміти – надавало першості в осягненні світу саме вірі, проте «розуміння є нагорода за віру». Закликаючи до віри, Августин не закликає відкидати розум.

23. Теорія ілюмінації Августина

Що ж до теорії "пригадування (анамнезису)", то її Августин трансформує в теорію "ілюмінації", або "прозріння", "осяяння", "прояснення", що було природним у контексті філософії творіння , суттєвим елементом якої, як відомо, була особлива процедура демобілізації, приборкання людиною своєї ж власної, aпріорі гріховної, волі, пригнічення нею своєї власної індивідуальності з єдиною метою –звільнити місце у своїй душі для волі Божої, яка лише, зійшовши з небес, осяє її своїм сліпучим світлом. Саме вкрай пасивне, смиренне, інколи навіть мовчазне очікування на сходження до повсякчас оточеного земним, минущим світом суб’єкта віри нетлінного Святого Духа є характерною особливістю ортодоксальної християнської містики, тобто тим, із чим ми майже не зустрічаємося, коли говоримо про містику ренесансну.

23. Проблема добра і зла у філософії Августина

Оцінка добра і зла у світі, їхнє розрізнення були найбільш проблематичними у філософії Августина. З одного боку, світ як утвір Бога не може бути недобрим. З іншого боку, існування зла безсумнівне. При визначенні поняття теодицеї , чи захисту досконалості творення світу, Августин виходив з того, що зло не належить природі, але є продуктом вільної творчості. Спочатку, будучи маніхеєм, Августин розумів зло як „субстанцію, якій притаманні темнота і безформна величина — то щільною, яку вони називали землею, то рідкою і тонкою, як повітря: вони уявляли, що це злий дух, який плазує по цій землі… і я вирішив, що існують дві величини, протилежні одна одній, обидві безкінечні, лише за винятком того, що зла вужча, а добре ширша”. Навернувшись Августин відійшов від цього вчення, змінивши докорінно свої погляди, вважаючи, що Бог створив природу доброю, але отруїла її зла воля. З цим пов'язана інша теза: „зло не є нічим іншим, як зменшенням добра, що згодом зникає зовсім”, воно є лише недолік добра, його релятивна ступінь. Немає абсолютного зла, лише добро абсолютне. „Мені стало зрозуміло, що тільки добро може стати гірше. Якщо б це було абсолютне добро або ж взагалі ним не було, то воно не могло б стати гіршим…. все, що погіршується, позбувається доброго. Якщо ж воно повністю залишиться без доброго, то цілком перестане існувати”. Зло виникає там, де ніщо не робиться добре, зло - це відраза від вищих цілей, це гординя. Гординя виникає з прагнення обійтися без Бога. Таким чином, „… все, що існує — є добром, а те зло, про походження якого я запитував не є субстанцією… ” Наступний аргумент теодицеї Августина полягає в тому, що зло не порушує гармонії світу, але необхідно для неї. Покарання грішників так само не суперечить цій гармонії, як і винагорода святих. Августин, таким чином, не заперечує наявності зла у світі, однак розуміє його негативно, як відсутність добра.

Етиці Августина притаманно те, що він приписував злу інше походження, ніж добру. Зло походить від людини, має земний характер, добро ж виникає від Бога, продукт Божої милості. Людина відповідає за зло, але не за добро. Августин пропонує людині прикласти усі зусилля для, того, щоб максимально відродити в собі той образ Божий, що є в кожному з нас. Це відродження є найвищим благом, яке неможливо побачити очима, а можна осягнути лиш розумом. „… але ці люди можуть стати добрими, якщо осягнуть істину і досягнуть згоди з істиною… ”