23. Східна апологетика. Оріген

Значний внесок до апологетики зробив Оріген (185-253), який з дитинства засвоїв християнські принципи від батька, страченого за християнські переконання. З юнацтва він проявив себе як талановитий богослов і викладач; написав близько 2 тис. творів, серед них: "Проти Цельса" і "Про початки". Висунувши концепцію, згідно з якою Біблія має три сенси: тілесний, який висловлено в буквальному розумінні з її текстів; душевний, який полягає в моральних висновках з її тексту; і духовний, філософсько-містичний як вищий етап розуміння Одкровення. Оріген вніс у богослов'я потужний заряд оптимізму, твердячи, що пекельні муки тимчасові, бо буде цілковите спасіння і злиття всіх душ із Богом. Оріген обстоював аскетизм і чернецтво, сприяв удосконаленню християнської догматики. Під впливом Орігена перебувала значна частина "отців церкви" після нікейського християнства.

23. Західна апологетика. Тертуліан

Тертулліан народився у Карфагені. Там же проходила і його основна діяльність. Він займався юридичною практикою. Прийнявши християнство, згодом зійшовся з монтаністами, мав конфлікт із церквою, але вважався видатним християнським богословом і письменником. Він мав вищий рівень освіти свого часу, добре знав тогочасну богословську і філософську літературу, вільно володів грецькою і латинською мовами. Йому належить започаткування церковної латини, що стала більш ніж на тисячу років основою середньовічної освіти. Його богословські заслуги були оцінені вже пізніше, але до числа святих він не потрапив. Головна теза його вчення - утвердження безумовного примату віри над знанням. За натурою фанатичний і темпераментний, він вклав усі свої здібності в обґрунтування своїх переконань, часто вдавався до парадоксів. Загальновідомий його вислів про те, що віра в Христа має бути прийнята тому, що вона суперечить розуму: "Син Божий розп'ятий: не соромно, бо ганебно; і вмер Син Божий: це цілком вірогідно, тому що безглуздо; і похований воскрес: це вірогідно, тому що неможливо". "Апологетика" Тертулліана присвячена захисту християнства від звинувачень у нелояльності щодо державної влади, аморальності, зневаги до інших богів тощо. Автор твердить, що християни - гідні громадяни римського суспільства й імператор може цілком покластися на них. Цей твір багато в чому сприяв ствердженню змін, що відбулися в соціальній спрямованості нової релігії.

23. Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин

УIV ст. на Сході виступили представники каппадокійської церкви (Каппадокія (лат. Cappadocia) - південно-східна область Малої Азії, з 17 р. - римська провінція) Григорій з Назіана (Назіанин) (бл. 330 — 390), його друг Василій Великий (бл. 330 - 379). Найбільш видатним був Григорій з Нісси (Нісський) (бл. 335 - 394), автор богословських творів, які стали спробою утворення системи правовірного богослов 'я. Григорій Нісський був впевнений у можливості узгодженості між одкровенням та філософією й навіть визначив деякі межі таких відношень. Філософія повинна бути інструментом пояснення "істин" догматики, які прийняті офіційною церквою. Розум стає знаряддям християнської віри.

Найбільш видатним представником латинської патристики, яка на відміну від каппадокійців розвивалася в західній частині колишньої Римської імперії, став Аврелій Августин (354-430 рр..), знаменитий завдяки своїм творам "Про Трійцю", "Про Град Божий" і т. д., більш відомий під своїм почесним прізвиськом "Блаженний". Трійця, на думку Августина, не є умоглядним поняттям, оскільки відображає внутрішню структуру людської душі. Для звернення до Бога не потрібно пізнавати навколишній світ, для цього достатньо лише звернутися до своєї власної душі, щоб знайти в ній відповіді на всі питання. Людина здатна до осягнення істини, яка не міститься ні в конкретних матеріальних речах, ні в самій людській природі. Істина є породженням Божественної волі, але не кожна людина здатна відокремити абсолютну Божественну істину від людських думок, які можуть бути помилковими. Існування бога Августин підтверджує за допомогою трьох основних доводів: 1) світу необхідний Творець, яким не міг бути ніхто, крім Бога, 2) присутність ідеї Бога в душах всіх людей свідчить про Його існування, 3) наявність окремих благ в земному світі змушує припускати наявність абсолютного блага, яким і є Бог. Для звичайної людини благо полягає в безмежній любові до Бога, який відповідає їй своєю любов'ю і благодаттю.