
- •Предмет і періодизація історії філософії
- •Філософія і світогляд. Типи світоглядів
- •Проблематика та структура філософії
- •Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Школа йоги, основні ідеї
- •Філософія Буддизму
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Загальні риси Китайської філософії
- •Філософське вчення Конфуція та його послідовників( Мен Цзи та Сюнь Цзи)
- •Філософська школа законників (легістів)
- •Основні принципи філософії даосизму
- •Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •Філософія семи мудреців
- •Іонійська філософія
- •Вчення про буття( Мілетська школа : Фалес, Анаксімандр, Анаксімен)
- •Філософське вчення Геракліта Ефейського
- •Філософія піфагорійців
- •Вчення про рух( Елейська школа : Парменід, Зенон Елейський)
- •Апорії Зенона Елейського
- •Філософські вчення, сформовані під впливом елеатів (філософія Емпедокла, Анаксагора, становлення ідей атомістики)
- •Атоміністична філософія Демокріта
- •Проблема самопізнання та належного існування у філософії Сократа
- •Малі сократичні школи
- •Обєктивний ідеалізм Платона
- •Філософське вчення Арістотеля як систематизатора античної філософії
- •Сутність речей та її розгортання(ентелехія). Чотири причини становлення речі
- •Критика Арістотелем вчення Платона про ідеї
- •Основні риси елліністичної філософії
- •Основні філософські школи в період еллінізму
- •Філософія Епікура
- •Філософія стоїків
- •Античний скептицизм (Піррон)
- •Еклектизм
- •Загальна характеристика неоплатонізму. Неоплатонізм Плотіна
- •Християнство і античність: джерела середньовічної філософії ( ? )
- •Загальні риси середньовічної філософії
- •Біблійна основа середньовічної філософії : екзегетика Філона Олександрійського
- •Основні етапи середньовічної філософії
- •Патристика
- •Східна апологетика. Юстин Мученик
- •Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський
- •Східна апологетика. Оріген
- •Західна апологетика. Тертуліан
- •Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин
- •Проблема віри і розуму у філософії Августина
- •Теорія ілюмінації Августина
- •Проблема добра і зла у філософії Августина
- •Філософія Боеція
- •Філософія Псевдо-Діонісія. « Ареопагітики »
- •Істотні ознаки, проблематика та напрями схоластичної філософії
- •Суперечка про природу понять: реалізм і номіналізм
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •Номіналізм Іоана Росцеліна
- •Тома Аквінський про співвідношення віри та розуму
- •Докази існування Бога у філософії Томи Аквінського
- •Проблема пізнання у філософії Томи Аквінського
- •Філософські погляди д. Скота
- •Філософія у. Оккама
- •Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •Філософія Миколи Кузанського
- •Пантеїстична натурфілософія Джордано Бруно
- •Проблема методу наукового пізнання в філософії хуіі ст. Ф. Бекона і р. Декарта
- •Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •Еволюція англійського сенсуалізму: Локк, Берклі, Юм
- •Онтологія ф. Бекона
- •Вчення ф. Бекона про метод і обґрунтування емпіризму.
- •Вчення р. Декарта про метод
- •Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •Дуалізм картезіанської філософії
- •Гносеологія р. Декарта
- •Вчення Спінози про субстанцію
- •Філософське вчення т. Гоббса
- •Сенсуалістична теорія пізнання д. Локка
- •Субєктивний ідеалізм Дж. Берклі
- •Філософське вчення Юма
- •Загальні риси філософії Просвітництва
- •Філософія просвітництва у Франції.
- •Теорія пізнання Канта
- •Обєктивний ідеалізм Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л. Фоєрбаха
- •Основні філософські течії 19 ст. Позитивізм
- •Основні філософські течії 19 ст. Діалектичний матеріалізм
Християнство і античність: джерела середньовічної філософії ( ? )
Загальні риси середньовічної філософії
Середньовічна філософія розвивалася впродовж великого проміжку часу — з II по XVI ст.
У розвитку релігійно-філософського знання Середніх віків можна виокремити два головних етапи: патристику й схоластику. Патристика із самого початку набула форми апологетики (II—ІІІ ст.), а згодом виокремилися два напрями — східний (грецький) і західний (латинський). Схоластика пройшла ранній (XI— XII ст.), зрілий (XII—XIII) і пізній (XIII—XIV ст.) періоди свого розвитку. У схоластиці також: умовно виокремлюють раціоналістичний та містичний напрями.
Головною особливістю середньовічної філософії став міцний союз із теологією, визнання Бога як найвищої першопричини, а існування довколишнього світу й людини — як результату його творіння. Епіцентром духовної культури та освіти стає християнська церква. Філософія була засобом вирішення проблем церкви, раціональною дисципліною, конгломератом знань, які можуть привести до вищого рівня осягнення Божих істин.
Більшістю тогочасних філософів були представники духовенства, філософія, вирішуючи свої власні філософські проблеми, об’єктивно отримувала певну корекцію з боку теологічних (богословських) знань. Крім того, на філософію впливали деякі особливості середньовічного світогляду, передусім ретроспективність і традиціоналізм (спрямованість у минуле — «що давніше, то правдивіше, істинніше»). Нові дані про картину світу видавалися як помилкові або неповні знання, що заважають отриманню істини. Лише одна Біблія визнавалася джерелом істинних знань, дарованих людству Богом. За цих умов філософи, як і теологи, повинні були розшифровувати й пояснювати догмати Святого Письма.
Вважалося, що Істини пізнаються лише за допомогою віри в Бога, а також екзегетики (тлумачення біблійного тексту без зміни його головного змісту й суті). Тому головним предметом філософствування середньовічних мислителів були текст і слово біблійної мудрості. Завдяки багатоаспектності Святого Письма стали можливими окремі філософські дискурси, що переходили межі релігійного канону й ставали основою отримання позарелігійного знання.
Загалом філософія II—III ст. ґрунтувалася на беззаперечному авторитеті Біблії та необхідності її захисту від критики тих чи тих опонентів (ідеології язичників, іудейського світогляду й державної влади, що спиралася на міфологічні уявлення про дійсність). Анонімність філософа підкреслювала його смиренність перед Божою істиною. Тогочасні релігіпно-філософські сентенції відрізнялися надмірним дидактизмом, менторським тоном, повчальністю, психологічною самозаглибленістю.
Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.На перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі — між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони, людина — вінець божого творіння, з іншої, зло в світі йде від людини, людина — створіння, в якому “сидить” диявол. Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя.
Середньовічна філософія, незважаючи на вплив теології та богослов’я, своєю чергою, визначала специфіку релігійного світогляду, позначалася на літературно-художній творчості, змісті дисциплін у школах та університетах. Зауважимо, що поза офіційною церковною філософською думкою існувала, так би мовити, підпільна «карнавальна» культура (язичницька за характером і змістом). А заборона позарелігійних досліджень покликала до життя таємні алхімічні дослідження світу з метою пошуку «філософського каменя».