23. Основні риси елліністичної філософії

Елліністична філософія (кінець IV— початок 11ст. до н. е.) — це сукупність філософських учень, що віддзеркалили кризу полісу, яка детермінувала зміну парадигми філософського мислення. Навзамін полісній моралі (пошукам правди й справед­ливості) приходять пошуки шляхів порятунку від драматизму су­спільного життя й прагнення уникнути випадковості в житті людей. Цей період репрезентували такі філософські школи, як епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм і неоплатонізм, що пропонували свої оригінальні ідеї, спрямовані на досягнення особистого щастя.

23. Основні філософські школи в період еллінізму

Цей період репрезентували такі філософські школи, як епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм і неоплатонізм, що пропонували свої оригінальні ідеї, спрямовані на досягнення особистого щастя.

Епікуреїзм. Епікур намагався створити практичну, філософію, яка мала на меті допомогти людині організувати повноцінне життя. Метою практичної філософії Епікура була спроба ліквідувати залежність людини від обставин життя (або від Бога). Своєю появою людина повинна завдячувати собі (своїм батькам), а не богам, якщо останні й існують як моральний ідеал, то вони аж ніяк не можуть втручатися в життя людини. Доля людини за­лежить не від Бога, а від результатів її власної діяльності та поведінки.

Скептицизм  заперечував можливість пізнання світу. Головна теза, яку обстоював скепти­цизм: людина може говорити лише про власні почуття, а не про причини, що їх породжують. Секст Емпірик говорив про те, що відчуття людини є джере­лом усіх упереджень і хибних думок у процесі пізнання. Драматичні переживання з приводу неможливості отримати істинне знання при­зводять до того, що людина не може почуватися щасливою.

23. Філософія Епікура

Епікур (341–270 рр. до н.е.) Найбільш відомий твір Епікура – «Головні думки». Сам Епікур вирізняв у своїй філософії три основні частини: каноніку (систематику основоположень, свого роду теорію пізнання), фізику й етику. Дві перші частини були ніби пролегоменами до центральної частини – етики. Каноніка. Головною проблемою каноніки є питання про критерії істини. Таким критерієм у теоретичному плані виявляється сприйняття (aisthesis), а в практичному плані – почуття (pathe) задоволення або незадоволення. Сприйняття – це те, що цілком очевидне і, таким чином, істинне. Помилка під час процесу сприйняття відбувається не на чуттєвому рівні, а через неправильне судження (тобто на логічному рівні). На основі сприйняття формуються поняття (prolepsis), що також належать до критеріїв, оскільки вони корелюються спочатку очевидністю сприйняття. Фізика Епікура помітно залежить від філософії Демокріта, звідки запозичаються основні поняття, якими виявляються атоми та порожнеча. Відрізняючись один від одного вагою, обсягом, формою, атоми знаходяться в постійному рівномірному русі. Між ними знаходиться однорідна порожнеча. Особливістю, що відрізняє епікуреїзм від атомізма Демокріта, є ускладнення руху атомів у порожньому просторі. Рух атомів не прямовисний (падіння атомів згори вниз), як у ранніх атомістів, але відбувається під кутом, що забезпечує різноманіття руху у світі та пояснює феномен свободи волі. У цілому епікурейська картина світу грубо механістична. Кількість світів, що складаються з комбінацій атомів, нескінченна, всі вони виникають і розпадаються в часі, перебуваючи на різних стадіях існування. Між окремими світами знаходиться порожній простір. Згідно з Епікуром живі істоти з’явилися із землі, а з їхніх первинних форм, зрештою, залишилися найбільш життєздатні. Душі тварин і людей складаються з вогненних, повітряних атомів.Душа двоскладова. Нерозумна її частина поширена по всьому тілу, а розумна зосереджена в грудях. Після смерті тіла атоми душі відділяються та розсіюються.