
- •Предмет і періодизація історії філософії
- •Філософія і світогляд. Типи світоглядів
- •Проблематика та структура філософії
- •Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії
- •Школа йоги, основні ідеї
- •Філософія Буддизму
- •Зародження філософії у стародавньому Китаї. Загальні риси Китайської філософії
- •Філософське вчення Конфуція та його послідовників( Мен Цзи та Сюнь Цзи)
- •Філософська школа законників (легістів)
- •Основні принципи філософії даосизму
- •Основні етапи розвитку та специфіка античної філософії
- •Філософія семи мудреців
- •Іонійська філософія
- •Вчення про буття( Мілетська школа : Фалес, Анаксімандр, Анаксімен)
- •Філософське вчення Геракліта Ефейського
- •Філософія піфагорійців
- •Вчення про рух( Елейська школа : Парменід, Зенон Елейський)
- •Апорії Зенона Елейського
- •Філософські вчення, сформовані під впливом елеатів (філософія Емпедокла, Анаксагора, становлення ідей атомістики)
- •Атоміністична філософія Демокріта
- •Проблема самопізнання та належного існування у філософії Сократа
- •Малі сократичні школи
- •Обєктивний ідеалізм Платона
- •Філософське вчення Арістотеля як систематизатора античної філософії
- •Сутність речей та її розгортання(ентелехія). Чотири причини становлення речі
- •Критика Арістотелем вчення Платона про ідеї
- •Основні риси елліністичної філософії
- •Основні філософські школи в період еллінізму
- •Філософія Епікура
- •Філософія стоїків
- •Античний скептицизм (Піррон)
- •Еклектизм
- •Загальна характеристика неоплатонізму. Неоплатонізм Плотіна
- •Християнство і античність: джерела середньовічної філософії ( ? )
- •Загальні риси середньовічної філософії
- •Біблійна основа середньовічної філософії : екзегетика Філона Олександрійського
- •Основні етапи середньовічної філософії
- •Патристика
- •Східна апологетика. Юстин Мученик
- •Олександрійська богословська школа. Климент Олександрійський
- •Східна апологетика. Оріген
- •Західна апологетика. Тертуліан
- •Каппадокійські отці церкви. Аврелій Августин
- •Проблема віри і розуму у філософії Августина
- •Теорія ілюмінації Августина
- •Проблема добра і зла у філософії Августина
- •Філософія Боеція
- •Філософія Псевдо-Діонісія. « Ареопагітики »
- •Істотні ознаки, проблематика та напрями схоластичної філософії
- •Суперечка про природу понять: реалізм і номіналізм
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •Номіналізм Іоана Росцеліна
- •Тома Аквінський про співвідношення віри та розуму
- •Докази існування Бога у філософії Томи Аквінського
- •Проблема пізнання у філософії Томи Аквінського
- •Філософські погляди д. Скота
- •Філософія у. Оккама
- •Основні риси та періодизація філософії епохи Відродження
- •Гуманістичні ідеї у творчості ф. Петрарки
- •Філософія Миколи Кузанського
- •Пантеїстична натурфілософія Джордано Бруно
- •Проблема методу наукового пізнання в філософії хуіі ст. Ф. Бекона і р. Декарта
- •Три вирішення субстанційної проблеми: Декарт, Спіноза, Ляйбніц
- •Еволюція англійського сенсуалізму: Локк, Берклі, Юм
- •Онтологія ф. Бекона
- •Вчення ф. Бекона про метод і обґрунтування емпіризму.
- •Вчення р. Декарта про метод
- •Принцип універсального сумніву р. Декарта
- •Дуалізм картезіанської філософії
- •Гносеологія р. Декарта
- •Вчення Спінози про субстанцію
- •Філософське вчення т. Гоббса
- •Сенсуалістична теорія пізнання д. Локка
- •Субєктивний ідеалізм Дж. Берклі
- •Філософське вчення Юма
- •Загальні риси філософії Просвітництва
- •Філософія просвітництва у Франції.
- •Теорія пізнання Канта
- •Обєктивний ідеалізм Гегеля
- •Антропологічний матеріалізм л. Фоєрбаха
- •Основні філософські течії 19 ст. Позитивізм
- •Основні філософські течії 19 ст. Діалектичний матеріалізм
Проблема самопізнання та належного існування у філософії Сократа
Душа для Сократа - щось демонічне, сам Ерос, невгасиме завзяття, спрямованість йти вгору. Сократ закликає пізнати самого себе. Але пізнати не означає сприйняти вже готову істину. Мета пізнання не дана у завершеному вигляді. Життя вимагає іншого: пізнавай, шукай самого себе, випробовуй себе - чи добрий ти, знаючий чи ні. Розглядаючи людину як самоцінну першоосновну істоту, Сократ звертається не до людини взагалі, а до конкретного індивіда. Але зводив філософію людини до вчення про душу і, отже, втратив цілісний погляд на людину та заклав певну традицію у філософській антропології, що далі розвивалася у платонівському вченні про дуалізм душі і тіла.
Сократ гостро полемізує із софістами, хоча сам він фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженні людини як головної теми філософських міркувань. Негативне ставлення до софістів Сократ пояснював тим, що вони "продавали знання за гроші кому завгодно".
Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою е головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).
Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять ДО їх конкретно-індивідуальних проявів. Відкривши неможливість існування загального як конкретного та індивідуального існування ("краси" взагалі поряд з красивою дівчиною, вазою, краєвидом, свинею і т.д.), Сократ фіксує нову для філософії проблему, визнаючи: "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу".
Філософія Сократа — своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину— "одну" з части нок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ".
Малі сократичні школи
В історії філософії з іменем Сократа пов'язується існування так званих Сократичних шкіл, які мали назви: кініки, кіренаїки, мегарики
Кінікі вважали, що найкраще життя – це природне, вільне від володіння чим-небудь, позбавлене від умовленостей та інших штучних складностей існування. Одним словом, як собака. Сама назва школи походить від грецького kuonos – собака. Найбільш відомим представником цієї школи був Діоген Сінопський. Кініки просили милостині, зневажали приватну власність, ввічливість, акуратність, ігнорували соціальні інститути. Вони керувались трохи перекрученим і перебільшеним вченням Сократа про скромність, простоту і безкорисливість.
Кіренаїки зосередили свою увагу на гедоністичному моменті у вченні Сократа. Засновник школи – учень Сократа Арістіп Кіренський. Він стверджував, що задоволення це і є благо, яке ми здобуваємо у послідовності насичених задоволенням моментів. Кожен із цих моментів є завершеним і неповторним. Арістіп говорив, що щастя – то і є сума митей задоволення.
Мегарики особливу увагу приділяли логіці. Їх провідником був Діодор Крон із Мегар, а сама школа існувала у 4 ст. до. н.е. Найбільш важливий вклад вона внесла у розвиток понять необхідного, можливого і неможливого.
Необхідне – те, що визначене своєю природою до буття
Неможливе – те, що визначене своєю природою до небуття
Можливе – визначене і до того й до іншого