21

Лекція 8. Культура України у XVI - першій половині XVII ст. План.

1. Загальна характеристика розвитку культури у ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

2. Початок книгодрукування.

3. Освіта.

4. Розвиток української мови та літератури.

5. Розвиток музичного мистецтва.

6. Зародження театру.

7. Архітектура та живопис.

Література

1. Бойко О. Історія України. - К., 1997.

2. Борисенко В. Курс української історії. - К., 1997.

3. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К., 1995.

4. Історія України. Навчальний посібник. - К., 1997.

5. Історія України в особах IX - XVIII ст. - К., 1993.

6. Історія України в особах XIX - XX ст. - К., 1995.

7. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К., 1996.

8. Рибалка І. Історія України. - Ч.1-2. - Харків, 1995-1997.

1. Загальна характеристика розвитку культури у

ХVІ – першій половині ХVІІ ст.

Розвиток української науки й культури XVI-XVII ст. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною. В умовах національного, соціального та релігійного протистояння культура українців зазнавала постійних утисків.

Відсутність єдиного політичного й духовного центру, тяжкий національний гніт, спустошливі набіги турків і татар гальмували культурний розвиток українського народу. Однак навіть ці негативні чинники не змогли припинити духовного життя українців. Боротьба проти унії та героїка козацьких походів сприяли розвитку й відродженню не тільки національної свідомості, а й української культури.

Іншими чинниками її піднесення були: 1) культурна спадщина Київської Русі, 2) ідеї європейського Ренесансу XVI-XVII ст., 3) ідеї Гуманізму й Реформації.

2. Початок книгодрукування

Велике значення для культурного життя України мав винахід друкарського верстата.

Перші спроби книгодрукування зробив голландець Л. Костер у першій половині XV ст. З часом був винайдений прилад для відливання металевих літер, з яких складався текст для друку. Таким новим способом була надрукована перша книга - Біблія. Винахідник такого способу книгодрукування німець Йоганн Гутенберг дуже багато зробив для розвитку й поширення освіти.

Перші книжки церковнослов’янською мовою та кириличним шрифтом надрукував Швайпольт Фіоль у Кракові у 1491 р. Це - Октоїх та Часослов. За це він був звинувачений у спробі поширення православ’я. Справу передано до краківського суду, але Фіоль утік до Угорщини. На початку XVI ст. до друкарства долучився Франциск Скорина. Доктор філософії і медицини, він був першим перекладачем Біблії старобілоруською мовою. У Празі в 1517 р. Ф. Скорина видав кирилицею Псалтир і Біблію руську (1519 р.), а вже у Вільно - «Малую подорожню книжицю» (1522 р.), (Апостол (1525 р.).

Велику роль у розвитку друкарської справи в Україні відігравали братства. Майже всі братські школи відкрили при собі друкарні. Спочатку з’явилися друковані священні книги, латинські й польські видання, перекладені українською мовою, абетки для українських школярів.

Найбільшими центрами книгодрукування стали Львівська братська школа, Острозька академія та Києво-Могилянська колегія. Мали свої друкарні церкви й монастирі. При Києво-Печерській лаврі був створений великий друкарський дім, який обслуговував увесь Київський край. Чимало дослідників обстоюють думку, що у Львові друкарня існувала з 1460 р., а зачинателем українського друкарства був її засновник міщанин Степан Дропан. Щоправда, до нашого часу не дійшли книжки його друку.

Іван Федоров (Федорович). Одним з перших українських друкарів уважають Івана Федорова (Федоровича), який на доручення московського царя Івана Грозного разом із Петром Мстиславцем створив у Москві друкарню й почав видавати книжки. 1 березня 1564 р. видано Апостол, 1565 р. - Часословець. Московські ченці, що мали добрий заробіток з переписування книг, звинуватили друкарів у зв’язках з нечистою силою. Підбурений ченцями натовп спалив друкарню, а самі друкарі, рятуючи життя, втекли до Білорусі. Тут І. Федоров за допомогою литовського магната Г. Хоткевича заснував нову друкарню, отримавши для цього окреме село. Перебуваючи в Заблудові, Іван Федоров у 1569 р. випустив Євангеліє учительне, а 1570 р. - Псалтир.

Згодом друкар перебрався до Львова, де 1574 р. видав «Азбуку» і Апостол. Невдовзі переїхав до Острога. Тут 1580 р. надрукував Новий Заповіт і Псалтир, а 1581 р. - знамениту Острозьку Біблію.

Найвидатніші діячі доби. Іван Федоров, Петро Мстиславець, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Михайло Сльозка, Тимофій Вербицький, Памво Беринда, Тарас Земка, Єлисей Плетенецький, Лазар Баранович.

Книгодрукування після Івана Федорова. Наприкінці XVI - на початку XVII ст. у різних містах України з’явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку. Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра, друкарню якої устаткував Єлисей Плетенецький. Першим тут побачив світ Часослов (1617 р.).

Одним з послідовників І. Федорова став видатний діяч української культури та освіти Памво Беринда. Найважливіша його праця - перший друкований український словник «Лексиконъ славеноросскій и именъ толъкованіе», який вийшов 1627 р.

Чільне місце серед друкарів, що працювали в першій половині XVI ст., посідає Лазар Баранович, який 1674 р. заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, яку переніс у 1679 р. до Чернігова, де зібрав потужні літературні сили й талановитих майстрів гравюри. В одному тільки 1679 р. заходами Л. Барановича побачили світ понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.

3. Освіта

Шкільна освіта в Україні на межі XVI-XVII ст. перебувала на дуже високому рівні. Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Перші українські школи виникли в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 р. та у Львові 1586 р. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

Братські школи були не тільки закладами освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов’янською мовою.

Навчали в цих школах історії, математики, української та церковнослов’янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.

Поряд з братською шкільною освітою в Україні з’являлися єзуїтські колегії, які мали високий рівень змісту освіти та викладання.

Острозька академія. У 1576-1580 pp. в Острозі на кошти князя Костянтина Острозького була заснована перша вища школа в Україні - Острозька академія. Першим ректором школи став письменник Герасим Смотрицький, а викладачами - видатні українські та зарубіжні педагоги, яких запросив князь: Дем’ян Наливайко (брат керівника козацького повстання), Кирило Лукаріс та ін. В академії вивчали церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, богослов’я та філософію, а також граматику, математику, астрономію, риторику, логіку.

Вихованцями Острозької академії були гетьман Петро Сагайдачний, письменник Мелетій Смотрицький та ін.

На кошти князя К. Острозького була видана Острозька Біблія (1581 р.). Після смерті князя Костянтина Острозького 1609 р. академія почала занепадати й 1640 р. припинила своє існування.

Найвидатніші діячі доби. Герасим Смотрицький, Дем'’ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Йов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин, Інокентій Гізель, Кирило Лукаріс, Йосип Кононович-Горбацький, Костянтин Острозький, Петро Могила

Києво-Могилянська колегія. На свято Покрови 1615 р. київська шляхтянка - дружина заможного шляхтича Стефана Лозки - поборниця української освіти Галшка (Єлизавета) Гулевичівна пожертвувала свою садибу на Подолі для організації братської школи. Засноване на цих землях Богоявленське братство збудувало тут православний монастир і школу, яка пізніше стала основою Київського колегіуму. Першим ректором цієї школи став Йов Борецький, з 1620 р. він став митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі.

У цей же час у Троїцькому монастирі діяла Лаврська школа, яку заснував Петро Могила. Лаврська школа відрізнялася від братської й була навчальним закладом середнього типу, який називали «гімназіоном». У цьому закладі більшість часу приділялася вивченню латинської мови, а грецькій та церковнослов’янській відводилася другорядна роль. Далі йшли риторика, яка навчала «слова й вимови», діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика, теологія. Рівень освіти в Лаврській школі був настільки високий, що вона порівнювалася з Парнасом (місце, де за грецькою міфологією збиралися поети й зосереджувалися науки та види мистецтва).

Петро Могила особисто підібрав для школи педагогів і керівників. У школі навчалося понад 1 тис. учнів, саме там побачили світ перші в Україні шкільні підручники. З ім’ям викладача Інокентія Гізеля пов’язаний вихід у світ відомого «Київського синопсиса», який уважають одним з перших підручників з історії України.

В 1632 р. шляхом об’єднання Київської братської школи з Лаврською була створена Києво-Могилянська колегія, яка 1701 р. дістала назву академії. Сюди приймали вихідців з усіх станів, але переважно з козацької старшини, шляхти, духовенства й багатих міщан.

По утворенні колегія поділялася на сім класів (шкіл). Високий ступінь навчання становили «школа риторики й поетики», що передбачав вивчення предметів гуманітарного циклу, дворічна «школа філософії» зосереджувала увагу на гуманітарних і природничих науках, чотирирічна «школа богослов’я». Лекції в колегії читали переважно латинською мовою. Викладачі й учні мали змогу користуватися однією з найбільших на той час бібліотек - бібліотекою Петра Могили, де були зібрані твори відомих учених світу: Сенеки, Горація, Цицерона та ін. Поряд з богословською літературою тут зберігались польські хроніки, літописи, документальні збірники тощо.

Зі стін Києво-Могилянської колегії вийшли українські гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Данило Апостол, Іван Скоропадський; філософ Григорій Сковорода; композитори Максим Березовський, Артемій Ведель; козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб’янка, видатні вчені Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Михайло Бантиш-Каменський та ін.